Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 08.05.2019 р. № 2026/6/99-99-15-03-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо порядку оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток посередницьких послуг та послуг з організації та проведення семінарів, наданих нерезиденту, та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість посередницьких послуг та послуг з організації та проведення семінарів, наданих нерезиденту

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 Кодексу, об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Пунктами 186.2 - 186.4 статті 186 Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Місцем постачання послуг, зазначених у пункті 186.3 статті 186 Кодексу, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання, або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання, зокрема:

є) надання посередницьких послуг від імені та за рахунок іншої особи або від свого імені, але за рахунок іншої особи, якщо забезпечується надання покупцю послуг, перерахованих у цьому підпункті.

Крім цього, місцем постачання послуг є місце фактичного надання послуг у сфері культури, мистецтва, освіти, науки, спорту, розваг або інших подібних послуг, включаючи послуги організаторів діяльності в зазначених сферах та послуги, що надаються для влаштування платних виставок, конференцій, навчальних семінарів та інших подібних заходів (підпункт 186.2.3 пункту 186.2 статті 186 Кодексу).

Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 статті 186 Кодексу, є місце реєстрації постачальника (пункт 186.4 статті 186 Кодексу).

Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання резидентом нерезиденту послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.

Якщо резидент - платник ПДВ надає послуги нерезиденту, зазначені у пункті 186.3 статті 186 Кодексу, то операція з постачання таких послуг не є об’єктом оподаткування ПДВ, оскільки місцем їх постачання вважається місце, в якому отримувач послуг (нерезидент) зареєстрований як суб’єкт господарювання (у даному випадку територія, що знаходиться за межами митної території України).

Водночас посередницькі послуги з укладання угоди з нерезидентом на проведення навчальних семінарів за межами митної території України не підпадають під перелік послуг, які зазначені у пункті 186.3 статті 186 Кодексу, а тому місце постачання цих послуг визначається відповідно до пункту 186.4 статті 186 Кодексу та є місцем реєстрації їх постачальника, тобто митна територія України.

Отже, операції с постачання таких послуг є об’єктом оподаткування ПДВ та оподатковуються ПДВ у загальновстановленому порядку за ставкою 20 відсотків.

При цьому, операції з постачання послуг з проведення навчальних семінарів, що надаються нерезидентом нерезиденту за межами митної території України, не є об’єктом оподаткування ПДВ.

Щодо порядку оподаткування податком на прибуток
посередницьких послуг та послуг з організації та проведення семінарів, наданих нерезиденту

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу, об’єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Підпунктом 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 Кодексу встановлено, що платник податку на прибуток, що формує різниці, збільшує фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток на суму ЗО відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 Кодексу, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 Кодексу), придбаних у, зокрема, нерезидентів (у тому числі пов’язаних осіб -нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Кодексу.

Вимоги підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 Кодексу, не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 Кодексу, але без подання звіту.

При цьому, якщо ціна придбання товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг перевищує їх ціну, визначену за принципом "витягнутої руки" відповідно до процедури, встановленої статтею 39 Кодексу, коригування фінансового результату до оподаткування здійснюється на розмір різниці між вартістю придбання та вартістю, визначеною виходячи з рівня ціни, визначеної за принципом «витягнутої руки».

Відповідно до підпункту 39.2.1.7 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Кодексу, господарські операції, передбачені підпунктом 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Кодексу, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

• річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 млн. грн (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;
• обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 млн грн (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Якщо в ланцюгу господарських операцій між платником податків та нерезидентом, передбачених підпунктом 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Кодексу, право власності на предмет (результат) такої операції перш ніж перейти від платника податків до такого нерезидента (у разі експортних операцій) або перш ніж перейти від такого нерезидента до платника податків (у разі імпортних операцій) переходить до однієї або декількох осіб і операція між відповідним резидентом та жодною з таких осіб не визнавалася платником податку контрольованою операцією, така операція вважається контрольованою операцією між платником податків та таким нерезидентом, якщо особи, до яких перейшло право власності:

• не виконують у такій сукупності операцій істотних функцій, пов’язаних з придбанням (продажем) товарів (робіт, послуг);
• не використовують у такій сукупності операцій істотних активів та/або не приймають на себе істотних ризиків для організації придбання (продажу) товарів (робіт, послуг).

Для цілей цього підпункту:

• під істотними функціями розуміються функції, які платник податків та нерезидент - сторони контрольованої операції не могли б виконати самостійно у своїй звичайній діяльності без залучення інших осіб та використання активів таких осіб;
• під істотними активами розуміються активи, використання яких є необхідним під час здійснення таких операцій та які відсутні у платника податків та нерезидента - сторін контрольованої операції;
• під істотними ризиками розуміються ризики, прийняття яких є обов’язковим для ділової практики таких операцій (підпункт 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Кодексу).

Відносини, що виникають за договорами доручення, регулюються статтями 1000-1010 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, із змінами і доповненнями (далі - ЦКУ).

Згідно з частиною 1 статті 1000 ЦКУ визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Довіритель зобов’язаний, якщо інше не встановлено договором (частина 2 статті 1007 ЦКУ):

1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

2) відшкодувати повіреному витрати, пов’язані з виконанням доручення.

Таким чином, будь-які висновки щодо податкового обліку конкретних операцій через повіреного-резидента, якій діє від імені та за рахунок довірителя-нерезидента (резидента Республіки Кіпр) з іншими нерезидентами (резиденти Чорногорії та Хорватії) можуть надаватися за результатами детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Крім цього, слід зазначити, що статтею 36 Кодексу встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.