Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ОФIС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКIВ ДФС

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.11.2017 р. № 2658/ІПК/28-10-01-03-11

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби розглянув звернення щодо списання дебіторської заборгованості та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в межах своїх повноважень повідомляє.

Щодо списання дебіторської заборгованості

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу (пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

Підпунктом 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено ознаки безнадійної заборгованості.

Зокрема, безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності (пп. "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша ст. 257 ЦКУ).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦКУ (частина перша ст. 260 ЦКУ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст. 267 ЦКУ).

Таким чином, під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку пп. "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності, у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.

Водночас відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно з пп. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення пп. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Отже, якщо платник податку - покупець протягом терміну позовної давності здійснив відповідні заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості за оплачені, але не отримані послуги, то після закінчення строку позовної давності такий платник має зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму такої безнадійної дебіторської заборгованості відповідно до норм пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу.

У разі якщо платник податку - покупець протягом терміну позовної давності не здійснив відповідні заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості за оплачені, але не отримані послуги, то після закінчення строку позовної давності зазначена заборгованість вважається безповоротною фінансовою допомогою та враховується при коригуванні фінансового результату відповідно до норм пп. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Щодо надання інформації про третіх осіб

Згідно з абзацом другим ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених, законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини першої ст. 16 Закону України від 02 жовтня 1992 року №-2657-ХІІ «Про інформацію» із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2657) податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Кодексом.

Статтею 20 Закону № 2657 визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно з пп. 20.1.23 п. 20.1 ст. 20 Кодексу контролюючі органи мають право надавати відповідно до закону інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та Державного реєстру страхувальників органам державної влади, Пенсійному фонду України та органам фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Посадові особи контролюючих органів зобов’язані:

не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (пп. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 Кодексу);

надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом (пп. 21.1.7 п. 21.1 ст. 21 Кодексу).

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Кодексу).

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом (частина друга ст. 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939)). Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (п. 1 частини третьої ст. 10 Закону № 2939).

Відповідно до ст. 21 Закону № 2657 інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до -передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Разом з тим повідомляємо, що на головній сторінці офіційного веб-порталу Державної фіскальної служби України (sfs.gov.ua) розміщені та функціонують електронні сервіси дистанційного обслуговування платників податків. Відкриту інформацію про контрагентів можна отримати скориставшись такими сервісами як «Дізнайся більше про свого бізнес-партнера» (http://sfs.gov.ua/businesspartner) — для отримання відкритої інформації про потенційних бізнее-партнерів щодо сумлінності сплати податків до бюджету; «Дані про взяття на облік платників податків http://sfs.gov.ua/datao» - сервіс щодо обліку в органах ДФС.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.