Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.05.2019 р. № 2286/6/99-99-08-02-01-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо направлення банками повідомлень про відкриття/закриття рахунків типу 2602 «Кошти в розрахунках суб’єктів господарювання», 2622 «Кошти в розрахунках фізичних осіб» та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі -Кодекс) повідомляє таке.

Вимоги до відкриття та закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах встановлено статтею 69 Кодексу.

Відповідно до пункту 69.2 статті 69 Кодексу банки та інші фінансові установи зобов’язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, у день відкриття/закриття рахунка.

Порядок подання повідомлень про відкриття/закриття рахунків платників податків у банках та інших фінансових установах до контролюючих органів затверджений наказом Міністерства фінансів України від 18.08.2015 №721, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.09.2015 за № 1058/27503 (зі змінами).

Згідно з статтею 15 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з Кодексом.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків -резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (у редакції постанови Національного банку України від 01.04.2019 №56), зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за №1172/8493 (далі - Інструкція №492), банки мають право1 відкривати поточні, вкладні (депозитні) рахунки та рахунки умовного зберігання (ескроу) резидентам та нерезидентам України.

Пунктом 5 розділу І Інструкції № 492 визначено, що клієнти банків мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного, вибору для забезпечення своєї господарської діяльності, незалежної професійної діяльності і власних потреб.

Згідно з підпунктами 6 та 12 пункту 3 розділу І Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, клієнтські рахунки - це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу). Особовими рахунками визначено рахунки аналітичного обліку операцій з клієнтами банку, що здійснюються відповідно до укладених між банком і клієнтами договорів.

Банк зобов’язаний відповідно до абзацу першого підпункту 1 пункту 16 розділу І та пункту 138 розділу XIII Інструкції № 492 надіслати повідомлення до відповідного контролюючого органу про відкриття або закриття рахунку клієнта банку - платника податків та проводити видаткові операції за рахунком такого клієнта в порядку, визначеному статтею 69 Кодексу.

Враховуючи викладене, банки надсилають повідомлення до контролюючих органів про відкриття/закриття всіх рахунків юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих фізичних осіб (фізичних осіб -підприємців та осіб, що провадять незалежну професійну діяльність), у тому, числі рахунки типу 2602 «Кошти в розрахунках суб’єктів господарювання» групи 260 «Кошти на вимогу суб’єктів господарювання» та типу 2622 «Кошти в розрахунках фізичних осіб» групи 262 «Кошти на вимогу фізичних осіб» розділу 26 «Кошти клієнтів банку» класу 2 «Операції з клієнтами».

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.