Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У ДНIПРОПЕТРОВСЬКIЙ ОБЛАСТI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.04.2019 р. № 1820/ІПК/04-36-12-01-16

Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області розглянуло запит Товариства з щодо індивідуальної відповідальності платника податків та керуючись ст.52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (далі — ПКУ) повідомляє таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до абзаців першого - другого пункту 44.1 статті 44 розділу II ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством;

платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених зазначеними документами.

Відповідно до статті 75 розділу II ПКУ контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.2 статті 54 розділу II ПКУ визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування: та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених ПКУ або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Слід зазначити, що частиною 2 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, також нормами ПКУ ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

Одночасно слід зазначити, що відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності;

Частиною першою статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Одними з принципів підприємницької діяльності, які визначено у частині першій статті 44 ГКУ, є самостійний вибір постачальників та власний комерційний ризик.

Відповідно до частини другої статті 527 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно з частиною першою статті 656 ЦКУ предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Відповідно до статті 264 ГКУ матеріально-технічне постачання та збут продукції здійснюється шляхом поставки продукції, придбаної у інших суб'єктів господарювання або власного виробництва. Згідно з частиною першою статті 901 ЦКУ за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Виходячи із положень статті 22 розділу І ПКУ, господарські операції між платниками (операції з постачання) є одним із видів об'єкта оподаткування.

Так, норми ПКУ, що регулюють питання оподаткування податком на додану вартість у взаємовідносинах платників податків при здійсненні постачання-придбання товарів/послуг (проведенні за них безготівкових розрахунків), чітко визначають такі обов'язкові умови для:

складання і реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) - це здійснення продавцем (постачальником) - контрагентом покупця операції з постачання останньому товарів/послуг (наявність події з відвантаження товарів / факту постачання послуг) або зарахування на банківський рахунок продавця попередньої оплати (авансу) на оплату покупцем товарів/послуг (підпункт «а» / «б» пункту 185.1 статті 185; підпункт «а» / «б» пункту 187.1 статті 187; абзаци перші пунктів 201.1, 201.7 і 201.10 статті 201 розділу V ПКУ);

нарахування покупцем сум податку, що відносяться до податкового кредиту на підставі зареєстрованої постачальником податкової накладної в ЄРПН - це здійснення покупцем - контрагентом продавця (постачальника) операції з придбання (отримання) від останнього товарів/послуг або перерахування йому з банківського рахунку коштів на оплату товарів/послуг (підпункт «а» пункту 198.1, абзаци перший - третій пункту 198.2, абзаци перший - другий пункту 198.3 і абзац третій пункту 198.6 статті 198; абзаци другий - третій пункту 201.10 статті 201 розділу V ПКУ).

Вказані вище норми ПКУ свідчать, що податкова накладна буде підставою для нарахування сум ПДВ, які відносяться до податкового кредиту, за умови якщо:

мала місце господарська операція із постачання товарів/послуг (операція повинна бути реальною);

податкова накладна складена саме тією особою, яка здійснила постачання товарів/послуг.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.99 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), виходячи з норм якого:

операції обліковуються відповідно до їх сутності (абзац восьмий статті 4 Закону), що безумовно передбачає наявність факту здійснення господарської операції, правильне визначення її змісту і обсягу та відповідного дебітора або кредитора, а отже, виключає можливість відображення у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку нереальних операцій з псевдоконтрагентами;

операція з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг, будучи дією (подією) у взаємовідносинах між підприємством і його відповідним контрагентом, що викликає зміни в структурі активів та зобов'язань обох сторін, які брали участь у її здійсненні, є господарською операцією, а підставою для її відображення в облікових регістрах є первинний документ (наприклад, видаткова накладна, акт або інший документ, що містить відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжне доручення) (абзаци п'ятий і одинадцятий статті 1 та частина перша статті 9 Закону);

первинний документ повинен містити обов'язкові реквізити, зокрема зміст та обсяг господарської операції, а також посади, особисті підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції й відповідають за її здійснення, правильність оформлення та достовірність (частини друга і восьма статті 9 Закону).

Тобто первинний документ при здійсненні постачання-придбання товарів/послуг (проведенні за них безготівкових розрахунків) повинен об'єктивно визначати основні дані щодо взаємопов'язаних двосторонніх (односторонніх - при списанні коштів з банківського рахунка) дій підприємства і його контрагента та осіб, відповідальних за їх вчинення (тобто мати достовірні дані);

господарська операція у тому звітному періоді, в якому вона була фактично здійснена, підлягає відображенню (на підставі первинного документа) в облікових регістрах, відповідальність за достовірність даних яких несе особа, яка їх склала і підписала (частини п'ята статті 9 Закону).

Отже, за наявності у контролюючого органу сукупності належних та достатніх доказів нереальності задекларованої господарської операції з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг (зокрема, неможливості здійснення постачання ідентифікованого товару у зв'язку із відсутністю факту його придбання та/або виробництва постачальником) або перерахування коштів як нібито авансу за товари/послуги (за відсутності будь-яких об'єктивних обставин їх реального постачання у майбутньому), та враховуючи наведені вище норми ПКУ і Закону, є підстави для фіксації в матеріалах контрольних заходів фактів порушення норм:

частин першої і другої статті 9 (з урахуванням абзаців п'ятого і одинадцятого статті 1) Закону - при складанні первинного документа (видаткової накладної, акта або іншого документа, що містить недостовірні відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжного доручення, що містить недостовірні дані щодо призначення платежу);

частини п'ятої статті 9 Закону та відповідних положень (стандартів) бухгалтерського обліку - при перенесенні інформації з неправомірно складеного первинного документа до облікових регістрів;

підпункту «а» / «б» пункту 185.1 статті 185; підпункту «а» / «б» пункту 187.1 статті 187; абзаців перших пунктів 201.1, 201.7 і 201.10 статті 201 розділу V ПКУ - при складанні і реєстрації «постачальником» податкової накладної в ЄРПН;

підпункту «а» пункту 198.1, абзаців першого - третього пункту 198.2, абзаців першого - другого пункту 198.3 і абзацу третього пункту 198.6 статті 198; абзацу другого - третього пункту 201.10 статті 201 розділу V ПКУ при нарахуванні «покупцем» сум ПДВ з їх віднесенням до податкового кредиту на підставі неправомірно складеної і зареєстрованої «постачальником» податкової накладної в ЄРПН.

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані ПКУ.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.