Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.05.2019 р. № 2491/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула листи щодо окремих питань, пов’язаних з практичним застосуванням положень Податкового кодексу України (далі - Кодекс), та, керуючись ст. 52 Кодексу, повідомляє.

Щодо обгрунтування зв’язку з господарською діяльністю витрат на виплату заробітної плати кінцевому бенефіціару та правових підстав для кваліфікації таких виплат у якості дивідендів

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Положеннями Кодексу не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці за операціями з виплати заробітної плати та обов’язку платника податку щодо обгрунтування зв’язку витрат на виплату заробітної плати з господарською діяльністю.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв'язку з розподілом чистого прибутку (його частини).

Відповідно до п.п. 57.1-1.4 п. 57.1.1 ст. 57 Кодексу виплата дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, прирівнюється з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

При цьому така виплата не підлягає оподаткуванню як дивіденди згідно з положеннями розділу IV цього Кодексу.
Отже, сума виплат працівнику, який перебуває у трудових відносинах з платником, на підставі трудового договору є заробітною платою, а не дивідендами.

Заробітна плата фізичної особи оподатковується податком на доходи фізичних осіб згідно з розділом IV Кодексу.

Водночас зазначаємо, що кожен конкретний випадок стосовно кваліфікації платежів, які сплачує підприємство фізичній особі, що є бенефіціаром підприємства, в якості заробітної плати або дивідендів слід розглядати з урахуванням договірних умов, обставин здійснення відповідних платежів та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.
Щодо визнання та обліку малоцінних необоротних матеріальних активів при переході підприємства на міжнародні стандарти фінансової звітності.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, формуються відповідно до вимог ст. 138 кодексу.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності та зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу (пп. 138.1, 138.2 ст. 138 Кодексу).

Отже, положення п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Кодексу передбачають коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, які виникають при нарахуванні амортизації виключно для активів, що є основними засобами або нематеріальними активами.

Відповідно до п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Кодексу основні засоби -матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Таким чином, оскільки малоцінні необоротні матеріальні активи не належать до основних засобів, то різниці, які визначаються згідно зі ст. 138 Кодексу, за такими активами у платника не виникають.

Підпунктом 138.3.3 п. 138.3 ст. 138 Кодексу визначені групи основних засобів та інших необоротних активів, мінімально допустимі строки їх амортизації, а також обумовлені особливості щодо врахування при розрахунку
амортизації строків корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів в бухгалтерському обліку.

Зокрема, для групи 11 (малоцінні необоротні матеріальні активи) мінімально допустимі строки корисного використання не встановлені.

Отже, у рядках 1.1.1 та 1.2.1 АМ додатка РІ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 зі змінами та доповненнями (далі -Декларація) зазначаються різниці, які виникають при нарахуванні амортизації основних засобів або нематеріальних активів без врахування амортизації малоцінних необоротних матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 грн.

Рядок А11 Додатка АМ до рядка 1.2.1 додатка РІ до рядка 03 РІ Декларації не заповнюється.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства.

Згідно з п. 27 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі - П(с)Б07) амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта 100 відсотків його вартості.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином з питання використання методу амортизації об’єкта малоцінних необоротних матеріальних активів після переходу підприємства на міжнародні стандарти фінансової звітності, доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.