Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У ДНIПРОПЕТРОВСЬКIЙ ОБЛАСТI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.05.2019 р. № 2506/Я/ІПК/04-36-13-02--07

Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) розглянуто лист щодо застосування окремих норм податкового законодавства.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV (далі - ЦКУ) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574 ЦКУ).

Згідно зі ст. 20 Закону України від 02.10.1992 № 2654-ХІІ «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 590 ЦКУ).

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна (іпотеки), є Закон України від 05.2003 № 898-ІV «Про іпотеку» (далі -Закон № 898).

Відповідно до ст. 33 Закону № 898 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 35 Закону №898 встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотеко держатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі ст. 37 Закону № 898 іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається, зокрема, згідно з положеннями ст. 172 ПКУ.

Так, порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) нерухомого майна визначено ст. 172 ПКУ, відповідно до п. 172.1 якої дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відс., визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ.

Згідно з п. 172.8 ст. 172 ПКУ під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомого майна, крім їх успадкування та дарування.

Крім того, абзацом другим п.п. 165.1.16 п. 165.1 ст. 165 ПКУ встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, отримані внаслідок реалізації заставленого майна, майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв'язку з невиконанням платником податку своїх зобов'язань за договором кредиту (позики), за умови, що таке майно було придбано за рахунок такого кредиту (позики).
Враховуючи викладене, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання за договором іпотеки вважається продажем нерухомого майна.

При цьому, якщо заставне майно, яке відчужується у зв'язку з невиконанням платником податку своїх зобов'язань за договором кредиту (позики), було придбано за рахунок коштів такого кредиту, то дохід, отриманий внаслідок такого відчуження, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб.

Разом з цим, якщо при реалізації заставного майна не виконуються умови абзацу другого п.п. 165.1.16 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, то дохід, отриманий від такого відчуження, оподатковується відповідно до норм ст. 172 ПКУ.

Крім того, згідно з п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 ПКУ), у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відс. однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 - 167.6 ст. 167 Кодексу).

Отже, у разі якщо кредитором (банком) було здійснено прощення (анулювання) основної суми боргу (кредиту), то з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ. При цьому, у разі повідомлення платника податку про прощення (анулювання) основної суми боргу, він самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.