Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.06.2019 р. № 2797/6/99-99-15-03-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо особливостей визначення об’єкта оподаткування ПДВ, та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І Кодексу).
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Для цілей оподаткування ПДВ платниками податку є особи, перелік яких визначено підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 розділу І та пунктом 180.1 статті 180 розділу V Кодексу.

Об'єктом оподаткування ПДВ, згідно з підпунктами «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V Кодексу, є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, _ відповідно до статті 186 розділу V Кодексу.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав і стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).

В той же час статтею 196 розділу V Кодексу визначено перелік операцій, які виключені з об’єкта оподаткування ПДВ та при здійсненні яких не нараховуються податкові зобов’язання з ПДВ.

Так, відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Кодексу,не є об'єктом оподаткування ПДВ, зокрема, операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі -платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу , коштів у межах України, визначено Законом України від 05 квітня 2001 року за № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346).

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 2346 переказ коштів в Україні може здійснюватися за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону № 2346 визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Під платіжною організацією розуміється юридична особа, що визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність згідно з цим Законом та договором (пункт 1.28 статті 1 Закону № 2346).

При цьому пунктом 1.29 статті- 1 Закону № 2346 визначено, що платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів.

Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 9.3 статті 9 Закону № 2346 Національний банк України веде реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури (далі - Реєстр).

Платіжні організації платіжних систем, учасники платіжних систем та оператори послуг платіжної інфраструктури мають право здійснювати діяльність в Україні виключно після їх реєстрації шляхом внесення відомостей про них до Реєстру.

Національний банк у разі прийняття рішення про узгодження правил платіжної системи, відповідно до абзацу першого пункту 4 розділу ІІ Положення про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури, затвердженого Постановою Національного банку від 04.02.2014 року за № 43, платіжною організацією якої є резидент, зобов'язаний у строк, передбачений пунктом 3 розділу II цього Положення, видати платіжній організації платіжної системи свідоцтво про узгодження правил платіжної системи за зразком, наведеним у додатку 2 до цього Положення, та внести відомості щодо платіжної системи до Реєстру.

Відповідно до пункту 1.43 статті 1 Закону № 2346, учасник/член платіжної 'системи (далі - учасник платіжної системи) — юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам
платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

Учасниками платіжної системи в Україні, у відповідності до пункту 10.3 статті З Закону № 2346, мають право бути банк, що має банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська фінансова установа, яка має ліцензію Національного банку України на переказ коштів без відкриття рахунків, які уклали договори з платіжною організацією відповідної системи.
Крім цього слід зазначити, що статтею 36 розділу II Кодексу встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу II Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.