Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У М.КИЄВI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.06.2019 р. № 2852/ІПК/26-15-12-04-18

Головне управління ДФС у м. Києві на розглянуло звернення щодо плати за землю, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, зі змінами (далі - Кодекс), повідомляє.

Товариство, поінформувало що є власником вбудованого нежитлового приміщення № 2, яке розташоване не першому поверсі багатоповерхового житлового будинку. Право власності чи користування на земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення, за Товариством не оформлено.

Товариство, посилаючись на норми чинного законодавства та на узагальнюючу податкову консультацію, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 06.07.2018 № 602 «Про затвердження узагальнюючих податкових консультацій з деяких питань оподаткування платою за землю», запитує про наявність у нього обов’язку щодо нарахування та сплати плати за землю.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно ст. 286 Кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Поряд з цим, відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІИ (далі - Земельний кодекс), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Кодексу).

Статтями 125, 126 Земельного кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIIІ, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 417).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону № 417 співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є, зокрема, права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок, та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат (частина 2 статті 12 Закон № 417).

Питання цивільно-правових відносин, які можуть виникати при відшкодуванні земельного податку регулюються нормами цивільного законодавства та не належать до компетенції контролюючих органів.

Використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства (ст. 211 Земельного кодексу).

Водночас звертаємо увагу, що орган місцевого самоврядування, керуючись нормами ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120, 125, 126 та 206 ЗКУ, а також враховуючи рішення Судової палати у господарських відносинах Верховного суду України від 28.01.2015 (у справі № 5023/3993/12 (5023/90574/11) та від 30.11.2016 (у справі № 922/1008/15) може порушити питання про компенсацію завданої шкоди (ст. ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України) землекористувачам (юридичними та фізичними особами), які використовують земельні ділянки без належним чином оформлених документів на право користування земельними ділянками, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.

Поряд з цим, повідомляємо, що повноваження щодо регулювання земельних відносин, у тому числі й справляння плати за землю, делеговано органам місцевого самоврядування рад (ст. 33 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні").

До повноважень органів місцевого самоврядування належить встановлення ставок плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (п.п. 284.1 ст. 284 Кодексу).

Київською міською радою прийнято рішення від 18.10.2018 № 1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (далі-Рішення), яким затверджено Положення про плату за землю в м. Києві та ставки плати за землю.

Оскільки, розмір ставок земельного податку у таблиці 1 до додатку 3 до Рішення диференційовані в залежності від виду цільового призначення земель, то для з’ясування розмірів ставок Податку, Товариству необхідно звернутися до відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин за місцем знаходження земельних ділянок.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).