Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.06.2019 р. № 2893/А/99-99-13-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула звернення «.» щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.
 

Відповідно до п. 299.1 ст. 299 ПКУ реєстрація суб’єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал (п. 295.3 ст. 295 ПКУ).

Відповідно до п. 2 частини першої ст. 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань» (із змінами) (далі - Закон) відомості, зокрема про фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) на підставі документів, що подаються для проведення інших реєстраційних дій.

Для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв’язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою подаються такі документи: ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (п. 2 частини четвертої ст. 18 Закону).

Інформаційна взаємодія між ЄДР та інформаційними системами державних органів у випадках, визначених ст. 13 Закону, здійснюється інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі у порядку, визначеному Міністерством юстиції України спільно з відповідними державними органами (частина перша ст. 13 Закону).

Відомості з ЄДР про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття її з обліку, зокрема в органах державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства (частина четверта ст. 13 Закону).

Абзацом другим п.п. 1 п. 11.18 розд. XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року № 462) (зі змінами), визначено, що дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи -підприємця.

Підпунктом 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 ПКУ передбачено, що підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання, є, зокрема смерть фізичної особи.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦКУ).

Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платника податків, стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою, є особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи (п. 97.4 ст. 97 ПКУ).

Порядок виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи - підприємця у разі її смерті або визнання безвісно відсутньою чи недієздатною, встановлений ст. 99 ПКУ.

Виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи (у тому числі фізичної особи - підприємця, фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність) у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття (п. 99.1 ст. 99 ПКУ).

Отже, ПКУ не передбачає подання звітності та особливого порядку для погашення податкових зобов’язань фізичної особи - підприємця у разі його смерті.

Водночас виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи - підприємця - платника єдиного податку у разі її смерті здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Також повідомляємо, що порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (далі - податковий розрахунок за формою № 1-ДФ), затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України ЗО січня 2015 року за № 111/26556 (далі - Порядок).

Відповідно до п.п. 1.3 п. 1 розд. 1 дія цього Порядку поширюється на податкових агентів, а саме:

юридичних осіб (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи), самозайнятих осіб, представництва нерезидентів -юридичних осіб, інвесторів (операторів) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) нараховують (виплачують, надають) доходи фізичній особі та/або зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, а також військовий збір, передбачений п. 16 прим. 1 п.п. 10 розділу XX ПКУ.

Таким чином, оскільки спадкоємець не є податковим агентом, то обов’язок подання податкового розрахунку за формою № 1ДФ у такого спадкоємця не виникає.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем та фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену оподаткування, визначені платниками платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Обов’язки платників єдиного внеску регламентовано частиною другою ст. 6 Закону № 2464, згідно з приписами якої платник єдиного внеску зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, що визначені законодавством.

Загальні правила формування та подання звітності регламентовано Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, (із змінами) (далі - Порядок № 435).

Згідно з абзацом першим п. 1 розд. II Порядку № 435 звіт до контролюючих органів подається страхувальником або відповідальною особою страхувальника за основним місцем взяття на облік як платника єдиного внеску в контролюючих органах.

Отже, нормами Закону № 2464 та Порядку № 435 не визначено осіб, які можуть нести зобов’язання з нарахування та сплати єдиного внеску, а також подання звітності після смерті фізичної особи - підприємця на спрощеній системі оподаткування.

Слід зауважити, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 (далі - Положення), Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері праці та соціальної політики, трудових відносин, соціального захисту.

Мінсоцполітики відповідно до покладених завдань інформує в межах повноважень, передбачених законом, та надає роз’яснення щодо реалізації державної політики з питань, що належать до компетенції Мінсоцполітики (п.п. 103 п. 4 Положення).

Отже, з питання порядку нарахування та виплати заробітної плати, а також компенсації за невикористану відпустку найманим працівникам померлої фізичної особи - підприємця пропонуємо звернутися до Мінсоцполітики.

Додатково повідомляємо, що порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Крім того, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку становить 18 відсотка бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 - 167.5 ст. 167 ПКУ).

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ (пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.

Згідно з п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПКУ платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.