Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.11.2017 р. № 2745/6/99-99-17-01-15/ІПК

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Загальні засади оскарження рішень контролюючих органів передбачені статтею 56 ПКУ.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПКУ рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.2 статті 56 ПКУ передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Відповідно до пункту 56.3 статті 56 ПКУ скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Пунктом 56.10 статті 56 ПКУ передбачено, що рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Згідно з пунктом 56.18 статті 56 ПКУ рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами затверджено наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 № 916 (далі - Порядку № 916), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2015 за № 1617/28062.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (підпункт 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).

Загальні засади направлення податкової вимоги передбачені статтею 59 ПКУ, а відкликання - статтею 60 ПКУ.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПКУ у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 № 610 (далі - Порядку № 610), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.07.2017 за № 902/30770.

Пунктом 1 розділу VI «Порядок відкликання податкових вимог» Порядку №610 передбачено, що податкова вимога вважається відкликаною зокрема у день набрання законної сили рішенням суду, яким скасовано суму податкового боргу, визначену у податковій вимозі.