Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 01.09.2017 р. № 1783/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо віднесення заборгованості до категорії «безнадійна» та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, повідомляє.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу (п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу).

Підпунктом 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено

Зокрема, безнадійна заборгованість - це заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності (п.п. «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша ст. 257 ЦКУ).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦКУ (частина перша ст. 260 ЦКУ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст. 267 ЦКУ).

Таким чином, під безнадійною заборгованістю, що підпадає під ознаку п.п. «а» пп.14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, слід вважати заборгованість, за якою минув термін позовної давності у разі, якщо відповідні заходи з її стягнення не призвели до позитивних наслідків.

Водночас відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності є безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно з п.п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення п.п. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Отже, якщо платник податку - покупець протягом терміну позовної давності здійснив відповідні заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості за оплачені, але не отримані послуги, то після закінчення строку позовної давності такий платник має зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму такої безнадійної дебіторської заборгованості відповідно до норм п.п. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу.

У разі якщо платник податку — покупець протягом терміну позовної давності не здійснив відповідні заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості за оплачені, але не отримані послуги, то після закінчення строку позовної давності зазначена заборгованість вважається безповоротною фінансовою допомогою та враховується при коригуванні фінансового результату відповідно до норм п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Повідомляємо, що згідно із п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.