Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.07.2019 р. № 3343/6/99-99-12-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України на звернення Товариства щодо справляння туристичного збору (далі - Збір), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Товариство просить надати податкову консультацію з питання підтвердження правомірності надання пільги категоріям осіб, які не являються платниками Збору, зокрема у випадках, зазначених у п.п. 268.2.2. п. 268.2 ст. 268 Кодексу, зокрема

(1) яку форму розпорядчого документу про відрядження повинен мати податковий агент для підтвердження надання пільги, чи можна вважати таким документом незавірену належним чином фотокопію, скан-копію, отриману засобами електронної пошти, паперову копію, завірену електронним цифровим підписом;

(2) який документ має отримати Товариство для підтвердження правомірності надання пільги особам з інвалідністю, якщо ці особи є іноземцями (особами без громадянства, біженцями) та не мають документів, що засвідчують статус особи з інвалідністю.

1. Відповідно до пп. «б» та «в» п.п. 268.2.2 п. 268.2 ст.268 Кодексу платниками Збору не можуть бути:

особи визначені п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, які прибули у відрядження або тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. «б» п. 268.5.1 п. 268.5 цієї статті, що належать фізичним особам на праві власності або на праві користування за договором найму;

інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого).

З метою визначення осіб, які не є платниками Збору відповідно до п.п.268.2.2. п. 268.2 ст. 268 Кодексу, необхідно отримати у особи підтверджуючі документи про віднесення її до певної категорії.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, має здійснюватися на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених визначеними нище документами.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи;

первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг;

у разі складання та зберіг ання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку з використазням електронних засобів оброблення інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами (пп. 1, 2, 6 ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

2. Згідно зі ст. 2 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Термін «дискримінація за ознакою інвалідності» вживається у значенні, наведеному в Конвенції про права осіб з інвалідністю від 13.12.2006, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VІ, та Законі України від 6 вересня 2012 року № 5207-VІ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Повноваження щодо здійснення державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю, зокрема з розробки нормативно-правових актів з питань соціальн ого захисту осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, здійснення контролю за додержанням законодавства, що регламентує правовідносини у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, покладені на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення (ст. 9 Закону України від 6 жовтня 2005 р оку № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»).

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).