Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.08.2019 р. № 3629/6/99-99-15-03-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо оподаткування ПДВ комісійної винагороди за надання послуг, пов’язаних з переказом коштів, та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, визначено Законом України від 05 квітня 2001 року за № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346).

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 2346 переказ коштів в Україні може здійснюватися за допомогою внутрішньодержавних та міжнародних платіжних систем.

Пунктом 1.24 статті 1 Закону № 2346 визначено, що переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Під платіжною організацією розуміється юридична особа, що визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність згідно з цим Законом та договором (пункт 1.28 статті 1 Закону № 2346).

При цьому пунктом 1.29 статті 1 Закону № 2346 визначено, що платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Згідно з пунктом 9.3 статті 9 Закону № 2346 Національний банк України веде Реєстр платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури (далі - Реєстр).

Платіжні організації платіжних систем, учасники платіжних систем та оператори послуг платіжної інфраструктури мають право здійснювати діяльність в Україні виключно після їх реєстрації шляхом внесення відомостей про них до Реєстру.

Національний банк у разі прийняття рішення про узгодження правил платіжної системи, відповідно до абзацу першого пункту 4 розділу II Положення про порядок реєстрації платіжних систем, учасників платіжних систем та операторів послуг платіжної інфраструктури, затвердженого Постановою Національного банку від 04.02.2014 року за № 43, платіжною організацією якої є резидент, зобов'язаний у строк, передбачений пунктом З розділу II цього Положення, видати платіжній організації платіжної системи

свідоцтво про узгодження правил платіжної системи за зразком, наведеним у додатку 2 до цього Положення, та внести відомості щодо платіжної системи до Реєстру.

Відповідно до пункту 1.43 статті 1 Закону № 2346, учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

Учасниками платіжної системи в Україні, у відповідності до пункту 10.3 статті 3 Закону № 2346, мають право бути банк, що має банківську ліцензію Національного банку України, а також небанківська фінансова установа, яка має ліцензію Національного банку України на переказ коштів без відкриття рахунків, які уклали договори з платіжною організацією відповідної системи.
Таким чином, нормами Закону № 2346 чітко визначено, що виконання функції з переказу коштів здійснюється платіжною системою, правила роботи та забезпечення діяльності якої визначає платіжна організація, а безпосередні операції з переказу коштів забезпечуються, зокрема, учасниками платіжної системи.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 розділу І Кодексу).

Пунктом 44.1 статті 44 Кодексу визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 36 Кодексу встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Об'єктом оподаткування ПДВ, згідно з підпунктами «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V Кодексу, є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав і стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І Кодексу).

Статтею 196 Кодексу визначено перелік операцій, які виключені з об’єкта оподаткування ПДВ та при здійсненні яких не нараховуються податкові зобов’язання з ПДВ.

Так, відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Кодексу, не є об'єктом оподаткування ПДВ, зокрема, операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Перелік операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V ПКУ не є об'єктом оподаткування ПДВ, затверджено постановою Правління Національного банку України від 01 серпня 2017 року № 73 (далі - Перелік № 73).

Враховуючи зазначене, якщо перелічені у зверненні послуги є послугами, пов’язаними з переказом коштів без відкриття рахунків, що надаються учасником платіжної системи, який відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги та уклав договір з платіжною організацією відповідної системи, внесеної Національним банком України до Реєстру, має відповідне свідоцтво та перелічені послуги відносяться до категорії послуг, перерахованих в Переліку № 73, то такі операції не є об’єктом оподаткування ПДВ, а комісійна винагорода, яка отримується за такі операції не включається до бази оподаткування ПДВ.

У разі, якщо перелічені у зверненні послуги не відносяться до категорії послуг, перерахованих в Переліку № 73, то надана послуга є об’єктом оподаткування та підлягає оподаткування у загальновстановленому порядку за основною ставкою, при цьому база оподаткування за такою операцією визначається з винагороди.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу II Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.