Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ОФIС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКIВ ДФС

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.08.2019 р. № 3714/ІПК/28-10-27-01-11

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби розглянув лист щодо переведення суми коштів, що залишились на рахунках банку, в якому з 19.07.2016 триває процедура ліквідації, до сумнівної заборгованості згідно із П(С)БО, та віднесення до складу податкових витрат без проведення коригування фінансового результату до оподаткування такої заборгованості до категорії "безнадійна", та керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі - Кодекс) повідомляє.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу фінансовий результа оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відпові| ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Отже, платник податку зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), якщо така заборгованість відповідає ознакам, наведеним у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією вважається для цілей застосування положень Кодексу безнадійною заборгованістю.

Правові засади ліквідації банків визначено Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність" (далі - Закон № 2121)

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121 ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 77 Закону № 2121 встановлено, що процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Отже, заборгованість банка, який ліквідується, може вважатись для цілей застосування положень Кодексу безнадійною заборгованістю відповідно до вимог пп. "з" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу за умови, що його ліквідація підтверджується записом про державну реєстрацію його припинення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Таким чином, кошти, що знаходяться на поточному рахунку банку, можуть бути визнані безнадійною заборгованістю у разі наявності підтверджуючих документів про припинення банка-боржника як юридичної особи у зв'язку із його ліквідацією.
Щодо порядку відображення у бухгалтерському обліку сум дебіторської заборгованості, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником доцільно звернутись до Міністерства фінансів України, оскільки регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерськії облік та фінансову звітність в Україні").    

Відповідно до п.52.2 ст.52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.