Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.08.2019 р. № 3745/Б/99-99-13-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула Ваш запит про надання індивідуальної податкової консультації щодо окремих питань оподаткування, з урахуванням фактично викладених обставин, в межах компетенції, повідомляє наступне.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV ПКУ.

Відповідно до статті 291 ПКУ спрощена система оподаткування обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.п. 297.1 ст. 297 ПКУ.

Згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних осіб -підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Разом з тим, перелік видів діяльності, заборонених для здійснення платниками єдиного податку першої - третьої груп, визначено п. 291.5 ст. 291 ПКУ.

Отже, фізична особа - підприємець - платник єдиного податку другої групи має право здійснювати господарську діяльність з надання послуг, за умови дотримання критеріїв визначених п. 291.4 ст. 291 ПКУ та з урахуванням обмежень визначених ПКУ.

Додатково зазначимо, якщо фізичною особою - підприємцем - платником єдиного податку другої групи були надані послуги працівнику юридичної особи під час відрядження, і вартість послуг оплачується особисто таким працівником, то порушення умов перебування у другій групі платника єдиного податку не виникає.

Однак, якщо оплата вартості послуг надходить на рахунок фізичної особи -підприємця - платника єдиного податку другої групи від юридичної особи, яка не є платником єдиного податку, за найманого працівника, що перебуває у відрядженні, то порушуються умови перебування фізичної особи - підприємця на другій групі платника єдиного податку.

Слід зазначити, що усі види економічної діяльності суб’єктів господарювання, які на вищих рівнях деталізації групуються у галузі, є об’єктами класифікації в КВЕД

За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД - це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації.

Водночас Класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте не завжди адаптована до цього повною мірою.

Отже, Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв'язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД.

Код виду діяльності не обов'язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами.

У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності - це припущення, а не доказ (абз. 8 п. 1 КВЕД-2010).

Разом з цим, Державним комітетом статистики України наказом від 23.12.2011 № 396 затверджено Методичні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.

Враховуючи викладене, для встановлення, до якого виду відноситься обрана Вами господарська діяльність та чи належить вона до видів діяльності, перелік яких наведено у п. 291.5. ст. 291 ПКУ, Вам необхідно звернутись до Державної служби статистики України.

Справляння туристичного збору (далі - Збір) здійснюється згідно зі статтею 268 ПКУ, норми якої змінено Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", який набрав чинності 01 січня 2019 року.

Відповідно до п.п. 268.2.1 п. 268.2 ст. 268 ПКУ платниками Збору є громадяни України, іноземці, а також особи без громадянства, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення туристичного збору, та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі), визначених п.п. 268.5.1 п. 268.5 цієї статті.

Відповідно до абз. 2 п.п. 268.5.2 п. 268.5 ст. 268 ПКУ (у редакції 2019 року) згідно з рішенням Ради справляння Збору може здійснюватися, зокрема, податковими агентами - фізичними особами - підприємцями, які надають послуги з тимчасового розміщення осіб у місцях проживання (ночівлі), визначених підпунктом 268.5.1 цієї статті.

Отже, платниками Збору є, зокрема, іноземці, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, на якій діє рішення сільської, селищної, міської ради про встановлення Збору та тимчасово розміщуються у місцях проживання (ночівлі).
Особливість справляння Збору полягає у тому, що обов'язок щодо нарахування податкового зобов'язання зі збору та сплати його до відповідного місцевого бюджету у встановлені ПКУ терміни має податковий агент, а платник туристичного збору сплачує його податковому агенту.

Податкові агенти справляють Збір під час надання послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням (ночівлею) , і зазначають суму сплаченого Збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання (п.п. 268.6.1 п. 268.1 ст. 268 ПКУ).

Порядок надання податковим агентом платнику Збору документів на підтвердження сплати ним збору ПКУ не регулюється.
Зазначене питання регулюється, зокрема, Законом України від 06.07.95 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", Законом України від 05.04.2001 № 2346-ІІІ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", наказом Мінфіну від 21.01.2016 № 13 "Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов'язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)".

Враховуючи вищенаведене, платники Збору сплачують суму Збору авансовим внеском перед тимчасовим розміщенням у місцях проживання (ночівлі) податковим агентам, які зазначають суму сплаченого Збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.