X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У ДНIПРОПЕТРОВСЬКIЙ ОБЛАСТI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.08.2019 р. № 3736/ІПК/04-36-13-02-07

Головним Управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянуто звернення щодо оподаткування окремих видів доходів і в межах компетенції повідомляє наступне.    

Відповідно до ст. 17 Закону України 29 листопада 2001 року № 2866-ІІІ "Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон № 2866) загальні збори об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об’єднання) можуть прийняти рішення про списання боргів співвласників у разі виконання ними робіт, необхідних для утримання спільного майна об’єднання, на суму боргу. Порядок розрахунків за ці операції визначається Кабінетом Міністрів України.    

Порядок проведення розрахунків із співвласниками багатоквартирного будинку, які мають заборгованість перед об’єднанням співвласників такого багатоквартирного будинку, у разі виконання ними робіт, необхідних для утримання спільного майна співвласників, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 вересня 2018 року № 711 (далі - Порядок № 711), відповідно до п. 2 якого списання (зменшення розміру) заборгованості співвласника на суму, що дорівнює вартості виконаних ним робіт, здійснюється правлінням об’єднання відповідно до покладених на нього загальними зборами повноважень.
Правління об’єднання за заявою співвласника, який має заборгованість зі сплати внесків та платежів, або за власною ініціативою укладає за згодою такого співвласника з ним договір про виконання робіт на суму, що не перевищує суму заборгованості. Договір підписується головою правління об’єднання та співвласником, який має заборгованість із сплати внесків та платежів.

Згідно з п. 5 Порядку № 711 вартість виконаних робіт у повному обсязі зараховується у рахунок списання (зменшення розміру) заборгованості зі сплати внесків та платежів співвласника.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Koдексу, відповідно до пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено ст. 165 Кодексу.

Разом з тим доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, встановлено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема, суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору (пп. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс.Бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.5 цієї статті).    

Крім того, вказані доходи, є об’єктом оподаткування військовим збором (пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).
Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 68 Кодексу.

Так, згідно з пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, поняття якого наведено у пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір її та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).

Дія Закону № 2464 поширюється на відносини, що виникають, під час провадження діяльності, пов’язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно - правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених Законом № 2464, або в частині, що не суперечить Закону № 2464 (п. 1 ст. 2 Закону № 2464).

Згідно з частиною першою ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців, зокрема є сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до частини п’ятої ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону № 2464).

Враховуючи викладене, кошти, що нараховуються об’єднанням на коисть членів цього об’єднання за виконані ними роботи відповідно до умов цивільно-правового договору, оподатковуються об’єднанням як податковим агентом податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах та є базою нарахування єдиного внеску.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.