Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 12.08.2019 р. № 3763/П/99-99-13-02-03-14/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула Ваші звернення щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування, та з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні, повідомляє таке.

Спрощена система оподаткування є особливим механізмом справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, визначених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, встановлених главою 1 розділу XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.2 ст. 291 ПКУ).

До платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

• не використовують працю найманих осіб або кількість осіб які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
• обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на фізичних олсіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій визначені Законом України від 19 жовтня 2017 року № 2168-VІІІ "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" (далі - Закон № 2168).

Відповідно до ст. 8 Закону № 2168 договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між закладом охорони здоров’я незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

Порядок укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій та типову форму договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 № 410 «Деякі питання щодо договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій».

Відповідно до умов цього договору надавач зобов’язується надавати медичні послуги за програмою медичних гарантій пацієнтам, а замовник зобов’язується оплачувати такі послуги відповідно до встановленого тарифу та коригувальних коефіцієнтів.

Враховуючи викладене вище, фізичні особи - підприємці, які обрали другу групу не можуть надавати послуги, відповідно до укладених договорів, замовником яких виступають юридичні особи, які не є платниками єдиного податку, але за таким підприємцями залишається право обрання третьої групи платника єдиного податку.

Відповідно п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.