Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.08.2019 р. № 3986/6/99-99-13-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись Законом України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян», розглянула Ваше звернення щодо окремих норм законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Відповідно до підпункту 14.1.145 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) підакцизні товари (продукція) - товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які Кодексом встановлено ставки акцизного податку.

Підпунктом 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу встановлено перелік підакцизних товарів, що відповідають певним кодам товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД та їх описам згідно з УКТ ЗЕД, які є пальним.

Відповідно до підпункту 14.1.141і п. 14.1 ст. 14 Кодексу пальне - це нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Кодексу.

Для класифікації товарів в Україні використовують УКТ ЗЕД, яка є товарною номенклатурою Митного тарифу України і затверджена Законом України «Про Митний тариф України».

Класифікація товарів згідно з УКТ ЗЕД здійснюється з урахуванням Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД, відповідних приміток до розділів та груп, текстового опису товарних позицій та тих характеристик товару, які є визначальними для класифікації, а саме: складу товару, способу його виготовлення, призначення, маркування, пакування тощо.

Зауважуємо, термін, «машинна олія (мастило)» в УКТ ЗЕД не визначений, тому зазначений товар класифікується серед інших товарів, за визначеними кодами згідно з УКТ ЗЕД, а різні види палив відрізняються за своїми фізико-хімічними показниками, насамперед фракційним складом, в’язкістю, температурою спалаху, густиною тощо, які зазначені у чинній нормативно-технічній документації.

Віднесення нафтопродуктів до окремого виду палива можливе лише на підставі інформації про призначення товару, його фракційний склад та фізико-хімічні показники. Зазначена інформація повинна бути підтверджена відповідними документами (сертифікатами аналізу, паспортами якості, висновками компетентної експертної установи тощо). У разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності інформації, зазначеної у паспорті якості/сертифікаті відповідності на товар, необхідно провести лабораторні дослідження зразків вказаного товару з метою його ідентифікації та підтвердження коду згідно з УКТ ЗЕД.

Враховуючи викладене, у випадку, коли виробник реалізує вироблений підакцизний товар, що підтверджено відповідними документами, за зазначеними операціями у виробника виникатиме об’єкт оподаткування акцизним податком.

Відповідно до підпункту 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Кодексу платнйками акцизного податку є, зокрема, особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), яка реалізує пальне.

Згідно з підпунктом 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу у редакції, яка діє з 01.07.2019, реалізація пального для цілей розділу VI Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

• до акцизного складу;
• до акцизного складу пересувного;
• для власного споживання чи промислової переробки;
• будь-яким іншим особам.

Отже, якщо суб’єкт господарювання, здійснює реалізацію пального у розумінні підпункту 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу буде вважатися платником акцизного податку з реалізації пального та потребує відповідної реєстрації.

Акцизний склад - це, зокрема, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

• приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб’єкт господарювання крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
• приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Відповідно до підпункту 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 Кодексу розпорядник акцизного складу - зокрема, суб’єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Таким чином, при визначенні приміщення та/або території акцизним складом, необхідно врахувати такі критерії: загальна місткість розташованих ємностей для навантаження - розвантаження та зберігання пального, обсяги отриманого протягом календарного року пального та напрями його використання.

Тобто, для суб’єктів господарювання, які відповідають наведеним критеріям, не є акцизними складами приміщення та/ або території, на яких вони як власники або користувачі зберігають та використовують пальне виключно для потреб власного споживання та отримують протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів та на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів.

Однак, у разі недотримання хоча б одного із зазначених критеріїв, для суб’єктів господарювання такі приміщення та/або території є акцизними складами.

При цьому, суб’єкт господарювання, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу буде вважатися розпорядником акцизного складу, відповідно до підпункту 14.1.224 п.14.1 ст. 14 Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.224-1. п. 14.1 ст. 14 Кодексу розпорядник акцизного складу пересувного - суб’єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

• реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;
• ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених ст. 229 Кодексу.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб'єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює лише транспортування пального або спирту етилового.

З метою уникнення неоднозначного трактування норм податкового законодавства у частині податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у листі, необхідно детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються зазначеного питання.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.