Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.08.2019 р. № 4080/6/99-99-12-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України на виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 року у справі №816/909/18 та згідно зі зверненням Товариства, керуючись ст. 52, 53 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), надає податкову консультацію з питань оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі - Податок).

1. Товариство поінформувало, що Полтавською міською радою 31.01.2017 прийнято рішення про зміну ставок місцевих податків на 2017 рік, яке вступає в силу з 01.01.2017.

Товариство запитує про підстави сплачувати податки з урахуванням зворотної дії рішення в часі, та про підстави для притягнення платника податків до відповідальності за Кодексом, якщо він буде сплачувати податки за новими    ставками з дати оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування, а не з дати, вказаній у рішенні.

Пунктом 3.1 ст. З Кодексу визначено, що податкове законодавство складається, зокрема, з Конституції України, Кодексу та рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків і зборів, прийнятих за правилами, встановленими Кодексом.

До початку наступного бюджетного періоду органи    місцевого самоврядування мають повноваження з прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (п.п. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 Кодексу).

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Кодексу).

У 2017 році на виконання п. З Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» (далі - Закон № 1791) органи місцевого самоврядування приймали рішення про встановлення ставок з єдиного податку для платників першої групи, Податку, та збору за місця для паркування транспортних засобів на 2017 рік.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1791 до рішень органів місцевого, які прийняті на виконання цього 3акону, не застосовуються вимоги п.п. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, п.п. 12.3.4 п.12.3, п.п. 12.4.3 пп. 12.4 та 12.5 ст. 12 Кодексу та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Оскільки Статтею 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" (далі — Закон) зазначено, що акти органів місцевого самоврядування є обов’язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території, то рішення про встановлення ставок місцевих податків є обов’язковими для виконання контролюючими органами та є підставою для нарахування місцевих податків.

Відповідно до частини 10 ст. 59 Закону акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.    

Таким чином, оскільки рішення Полтавської міської ради не оскаржено у судовому порядку, то воно є обов’язковими до виконання.

Платники податків самостійно обчислюють податкові зобов’язання з місцевих податків із застосуванням чинних ставок Податку до моменту їх оскарження у судовому порядку.

Органи місцевого самоврядування відповідно (далі - ОМС) до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері соціально-економічного розвитку, бюджету та фінансів.

Досить часто суб’єкти цивільних правовідносин, вважаючи, що рішення ОМС є неправомірними, оскаржують їх до місцевих державних адміністрації, інших органів виконавчої влади.

Стаття 20 Закону визначає, що державний контроль за діяльністю ОМС здійснюються лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавчими актами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади у здійснення ОМС наданих їм власних повноважень.

У Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже право на оскарження в суді рішень ОМС гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (част. третя ст. 8 та част. друга ст. 55).

У Конституції України зазначено, що рішення ОМС з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законодавством порядку з одночасним зверненням до суду (част друга ст. 144).

Цьому конституційному положенню відповідає Закон, у част. десятій ст.59 якого визначено, що акти ОМС з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визначаються незаконними у судовому порядку.

Після скасування судом рішення органу місцевого самоврядування платник, керуючись нормами ст. 50 Кодексу, може самостійно уточнити податкові зобов’язання з Податку.

Невиконання платниками податкових вимог тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом.

Контролюючі органи здійснюють діяльність згідно з функціями та правовими основами, визначеними Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Надання правової оцінки рішенням органів місцевого самоврядування не належить до компетенції контролюючих органів.

2. Товариство повідомило, що згідно із Статутом провадить різні види господарської діяльності, та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Товариству належать нежитлові будівлі та споруди (прохідна, склади, склад з навісом, огорожа, вбиральня, хвіртка, ворота). Статутом визначено, що Товариство є промисловим підприємством, предметом діяльності якого є виробництво продукції, надання робіт і виконання послуг.

Товариство запитує про підстави для застосування до приналежних Товариству об’єктів нерухомості норми п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу щодо виключення з об’єктів оподаткування Податком, чи є підприєМ «промисловим» та чи підпадає зазначена нерухомість під поняття «складські приміщення».

Згідно з реєстраційними даними ДФС основним видом господадарської діяльності Товариства є «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (код 68.20 КВЕД).

Крім цього Товариство також здійснює діяльність за кодами: 77.11 «Надання в оренду автомобілів і легкових транспортних засобів», 10.13 «Виробництво м’ясних продуктів», 77.33 «Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп’ютерів», 81.10 «Комплексне обслуговування об’єктів», 16.10 «Лісопильне та стругальне виробництво», 77.12 «Надання в оренду вантажних автомобілів», 25.99 «Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.», 77.39 «Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.».
У Статуті Товариства, який додано до звернення, зазначено 100 видів господарської діяльності.

Пунктом «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу з об’єктів оподаткування виключені будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Приналежність платників Податку до промислових підприємств визначається за здійсненням процесу промислового виробництва - процесу перероблення, ЯКИЙ використовують ДЛЯ виготовлення нової продукції, оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і, який класифікують у секціях В «Добувна промисловість та розроблення кар’єрів», С «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії пари та кондиційованого повітря», Е «Водопостачання, каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Зважаючи на основний вид господарської діяльності Товариства та загальну кількість видів господарської діяльності, визначених у Статуті, віднесення Товариства до промислових підприємств вважається сумнівним.

З метою уніфікації об’єктів нерухомості Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації розроблено та затверджено наказом від 17.08.2000 № 507 Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-200 (далі- Класифікатор), який містить Методику класифікації будівель за головною класифікаційною ознакою.

З огляду на те, що основним видом господарської діяльності Товариства є «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (код 68.20 КВЕД), то на приналежні йому об’єкти нерухомості не розповсюджується дія частини «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Кодексу.

3. Відповідно до п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Кодексу працівник - це фізична особа, яка безпосередньо вчасною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю (далі - КЗпП).

Згідно зі ст. 21 КЗпП особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Сфера застосування контракту визначається законами України.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний, зокрема роз’яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці (ст. 29 КЗпП).

При цьому працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (ст. 30 КЗпП).    

Водночас ст. 31 КЗпП передбачено, що власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.    

Отже, у разі якщо придбання товарів (робіт, послуг) здійснюється в рамках трудових обов’язків працівника, то незалежно від того, чи видані кошти під звіт, чи витрачені з такою метою власні кошти працівника, які потім відшкодовуються роботодавцем, такі відносини слід розглядати з урахуванням вимог законодавства про працю.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядженя або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 Кодексу (п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).

Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема:

сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до п. 170.9 ст. 170 Кодексу (п.п. 164.2.11 п.164.2 ст. 164 Кодексу);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п.164.2 ст. 164 Кодексу).

Порядок оподаткуванЕія суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, не повернутої у встановлений строк визначено п. 170.9 ст. 170 Кодексу, відповідно до п.п. «б» п.п.170.9.1 якого податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого п.п. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 Кодексу терміну, є особа, що видала таку суму під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Крім того, доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16і підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

Так, згідно із п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену ст. 167 Кодексу і ставку військового збору 1,5 відс., встановлену п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Враховуючи викладене, якщо придбання товарів (робіт, послуг) на користь роботодавця здійснюється працівником за рахунок власних коштів у зв’язку з виконанням дорученої йому роботи (трудової функції), то дохід у вигляді компенсації за придбані товари (роботи, послуги) не є доходом для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором, а умови підтвердження роботодавцем доцільності та обґрунтованості здійснених таким працівником витрат.

Водночас якщо придбання товарів (робіт, послуг), яке здійснюється працівником на користь роботодавця за рахунок власних коштів, не пов’язано з виконанізя трудової функції таким працівником, то дохід, виплачений цьому працівнику за реалізовані (продані) товари (роботи, послуги) включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Додатково повідомляємо, що з урахуванням положень ст. 52 Кодексу ця консультація, надана на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2018 (справа 440/3653/18), має індивідуальний характер та може застосовуватися виключно Товариством.