Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.08.2019 р. № 4086/6/99-99-12-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення Товариства щодо надання податкової консультації з питань застосування норм Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі - Закон № 481) і Кодексу, та в межах компетенції повідомляє таке.

У зверненні Товариство зазначає що закуповує та використовує виключно для забезпечення власних виробничих потреб пальне, яке отримується в місцях роздрібної торгівлі пальним безпосередньо в паливні баки транспортних засобів та інколи в невеликі ємності (каністри, бочки) для заправки бензопил.

Через малу місткість паливних баків бензопил виникає необхідність тимчасового зберігання пального в ємностях на території підрозділів Товариства.

Товариство не займається господарською діяльністю зі зберігання пального а зберігає пальне в малих ємностях виключно за виробничої необхідності.

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

1. Чи необхідно Товариству отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо пальне зберігається в невеликих ємностях у зв’язку з виробничою необхідністю та місця зберігання пального не відповідають ознакам акцизного складу, зазначених у п.п. «б» п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 Кодексу?

2. Якщо так, то скільки ліцензій Товариству необхідно отримати: на кожне місце знаходження ємності (каністри, бочки), в якій зберігається пальне, чи одну ліцензію за місцезнаходженням Товариства?

3. Чи потрібна ліцензія у разі наявності ємностей, які можуть використовуватися для зберігання пального, але наразі не використовуються?

4. Чи підлягає ліцензуванню зберігання пального в паливних баках транспортних засобів, технічного обладнання, пристроях?

До питань 1-4.

Відповідно до п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу реалізація пального для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу / акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Таке визначення передбачено Кодексом для цілей оподаткування, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань.

Основні засади щодо регулювання діяльності, пов’язаної зі зберіганням пального на території України, визначає Закон України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» зі змінами і доповненнями (далі - Закон № 481).

Статтею 1 Закону № 481 визначено, що:

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Статтею 15 Закону № 481 визначено, що зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Річна плата за ліцензію на право зберігання пального встановлюється в розмірі 780 гривень.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п’ять років.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Тобто, у разі здійснення Товариством діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території, де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, йому необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального на кожне місце (територію) зберігання пального, на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, крім випадків передбачених Законом № 481 коли така ліцензія не отримується.

Зберігання пального в паливних баках транспортних засобів не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки дані резервуари не являються нерухомим майном та не мають чіткої прив’язки до місця (території) згідно з Законом № 481.

Частиною третьою ст. 5 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону № 481 за порушення норм цього Закону щодо, зокрема, зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Слід зазначити, що до звернення Товариства не надано будь-яких первинних документів, фіксуючих факти здійснення господарських операцій, відповідно ірунтовну відповідь на порушені питання не видається за можливе.

Для надання більш повної та ґрунтовної відповіді на ці питання Товариство має право повторно звернутися до контролюючого органу за індивідуальною податковою консультацією та надати копії відповідних документів, з наведенням детального опису суті здійснюваних операцій.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.