Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС В ОДЕСЬКIЙ ОБЛАСТI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.09.2019 р. № 85/ІПК/15-32-13-01-05

Головне управління ДФС в Одеській області керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) розглянуло звернення про надання індивідуальної податкової консультації щодо практичного застосування окремих норм чинного законодавства, а саме по сплаті земельного податку, в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин викладених у листі.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України №2768-111 від 25.10.2001р.(із змінами і доповненнями) (далі - ЗКУ), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України № 2755-VІ від 02.12.2010р.(із змінами і доповненнями).

Використання землі в Україні є платним (ст.206 ЗКУ).

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПКУ плата за землю - обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 269, 270 ПКУ)

Для забезпечення встановленого ст. 206 ЗКУ принципу платності використання землі, як на умовах власності, так і користування (постійного або строкового), необхідним є ідентифікація таких ділянок як об’єкта цивільних відносин, зокрема за такими елементами податку як: платник - власник або користувач; об’єкт оподаткування - межі та площа; база оподаткування - нормативна грошова оцінка; ставки (ст. 7 ПКУ).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПКУ). Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності є договір оренди такої земельної ділянки (п. 288.1 ст. 288 Кодексу).    

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З огляду на вказане, особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні ст. 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог ПКУ не повинна сплачувати земельний податок.
Використання земельних ділянок без належного оформлення прав, включаючи право оренди, є порушенням норм земельного законодавства (ст. 125,211 ЗКУ).

Наголошуємо, що будь-які висновки щодо конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Крім того, платник податку має право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних тощо:

розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власности та/або користуванні платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку; нарахованої суми податку (ст.286 ПКУ).

Згідно з п.52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.