Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.09.2019 р. № 267/6/99-00-07-02-02-15/ІПК

Державна податкова служба України з урахуванням п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р «Питання Державної податкової служби України» розглянула звернення щодо оподаткування дивідендів, що виплачуються юридичній особі - резиденту ФРН та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Відповідно до положень п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв'язку з розподілом чистого прибутку (його частини).

Відповідно до п.п. 57.1-1.2 п. 57.1-1 ст. 57 Кодексу емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток.

Як визначено п.п. 134.1.3 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно з п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Дивіденди, які сплачуються резидентом на користь нерезидента, включено до доходів нерезидентів із джерелом походження з України, що підлягають оподаткуванню відповідно положень п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Так, згідно з п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відс. (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності

Відповідно до ст. З Кодексу чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування, є частиною податкового законодавства України. Згідно з п. 3.2 ст. З Кодексу якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Угода між Україною і ФРН про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (далі - Угода) підписана 03.07.1995, ратифікована Верховною Радою України 22.11.1995, набрала чинності 04.10.1996.

Положеннями п. 1 ст. 10 «Дивіденди» Угоди, чинної в українсько-німецьких податкових відносинах з 04.10.1996, визначено, що «дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі».

При цьому у п. 2 ст. 10 Угоди зазначено:
«Однак такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 5 процентів валової суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) і ця компанія є власником принаймні 20 процентів капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

b) 10 процентів валової суми дивідендів в усіх інших випадках.

Цей пункт не торкається оподаткування компанії щодо прибутку, з якого виплачуються дивіденди».

«Термін «дивіденди» при використанні в цій статті означає:

a) дивіденди від акцій, включаючи доход від акцій, від користування акціями або користування правами, акцій гірничодобувної промисловості, акцій засновників чи інших прав, які не є борговими зобов'язаннями, що дають право на участь у прибутку, і

b) інший доход, який підлягає такому ж податковому регулюванню, як доход від акцій відповідно до законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток, і, для цілей оподаткування в Федеративній Республіці Німеччина, доход, одержуваний негласним компаньйоном від такої участі і розподілу по сертифікатах інвестиційного фонду або інвестиційного трасту» (п. З ст. 10 Угоди ).

Згідно зі ст. З «Загальні визначення» Угоди термін «компанія» означає будь-яке корпоративне об'єднання або будь-яку іншу організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об’єднання.

Термін «товариство» у Угоди не визначено. Однак, відповідно до п. 2 ст. З Угоди «при застосуванні цієї Угоди Договірною Державою будь-який термін, не визначений в Угоді, буде мати те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється Угода, якщо з контексту не випливає інше».

Водночас, відповідно до офіційних Коментарів до статей Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), покладеної в основу більшості чинних міжнародних договорів України про уникнення подвійного оподаткування, у тому числі Угоди, згідно із законодавством більшості держав-учасниць ОЕСР «товариство» (англійською мовою «partnership») на відміну від «компанії» (до якої, як правило, відносять будь-яку компанію з акціонерним капіталом, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо) не має статусу юридичної особи. У сенсі оподаткування прибуток «компанії» у країні-резиденції оподатковується корпоративним податком, проте доход (прибуток) «товариства» підлягає оподаткуванню у руках учасників-партнерів пропорційно їх часткам у такому товаристві. Внаслідок цього таке «товариство» у контексті міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування не може вважатися податковим резидентом відповідної договірної країни і користуватися перевагами в оподаткуванні, передбаченими цим договором.

Таким чином, для застосування компанією-резидентом України, яка виплачує дохід компанії - резиденту Німеччини, положень п.п. а) п. 2 ст. 10 Угоди мають бути виконані всі зазначені у цій нормі вимоги, а саме: виплати, які здійснюються українською компанією, повинні відповідати терміну «дивіденди»; одержувач дивідендів має безпосередньо володіти не менше, ніж 20 % капіталу українського підприємства, бути фактичним (бенефіціарним) власником дивідендів та не повинен бути «товариством» (у розумінні Угоди).

При цьому п. З ст.25 «Процедура взаємного узгодження» Угоди визначено, що «компетентні органи Договірних Держав прагнутимуть позбавитись за взаємною згодою будь-яких труднощів або сумнівів, що виникають при тлумаченні або застосуванні Угоди. Вони можуть також консультуватися один з одним з метою уникнення подвійного оподаткування у випадках, що не передбачені Угодою».

Слід зазначити, що відповідно до ст. З Угоди компетентними органом в Україні є «Міністерство фінансів України або його повноважний представник».

Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Мінфін є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що, зокрема, забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової та митної політики.

Також звертаємо увагу, що відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.11.2017 № 826/1591/16 (яку залишено без змін згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року) питання тлумачення відповідних норм Конвенції з метою їх практичного застосування «входять у пряму компетенцію Мінфіну».

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).