Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 01.10.2019 р. № 526/6/99-00-04-02-06-15/ІПК

З урахуванням пункту другого постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р «Питання Державної податкової служби України» Державна податкова служба України, відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі  — Кодекс), розглянула звернення Підприємства щодо застосування норм Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів» (далі —  Закон № 481) з урахуванням змін внесених Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (далі  — Закон № 2628) та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у запиті, у Підприємства є необхідність в закупівлі паливо-мастильних матеріалів (бензовозними нормами), яке використовується виключно для заправки спеціалізованих автотранспортних засобів та дорожньої техніки, що знаходиться на балансі Підприємства.

З урахування викладеного вище Підприємство просить надати податкову консультацію з питання: чи зобов’язане Підприємство з 01.07.2019 року отримувати ліцензію на право зберігання пального для власних виробничих потреб.

Законом № 2628 внесено зміни до Закону № 481, зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 01 липня 2019 року.

Відповідно до ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального —  діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензій на право зберігання пального встановлено ст. 15 Закону № 481. Зокрема, передбачено, що зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Тимчасово, до 1 січня 2022 року, суб'єкти господарювання можуть отримувати ліцензію на право виробництва пального, право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального на відповідне місце здійснення такої діяльності без подання акта вводу в експлуатацію об'єкта або акта готовності об'єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об'єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

—  підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

—  підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

—  суб'єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Також суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального, місцях роздрібної торгівлі пальним або місцях оптової торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших виключень щодо отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Частиною третьою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону № 481 за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі, зокрема, пальним та зберігання пального, посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Тобто, у разі здійснення Підприємством діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

До суб'єктів господарювання не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 Закону № 481, у разі зберігання пального до 31 грудня 2019 року без наявності відповідної ліцензії.

Зберігання пального в паливних баках транспортних засобів не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки дані резервуари не являються нерухомим майном та не мають чіткої прив’язки до місця (території) згідно з Законом № 481.

Слід зазначити, що до звернення Товариством не надано будь-яких первинних документів, фіксуючих факти здійснення господарських операцій, відповідно ґрунтовну відповідь на порушені питання не видається за можливе.

Для надання більш повної та ґрунтовної відповіді на ці питання Підприємство має право повторно звернутися до контролюючого органу за індивідуальною податковою консультацією та надати копії відповідних документів, з наведенням детального опису суті здійснюваних операцій.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.