Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 15.10.2019 р. № 760/ІПК/26-15-04-04-11

Головне управління ДПС у м. Києві розглянуло звернення про надання податкової консультації щодо оподаткування дивідендів, сплачених на користь резидента Латвійської Республіки та, керуючись статтею 52 Податкогого кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами і доповненнями) (далі — Кодекс), у межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Згідно з пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку за ставками, визначеними ст. 141 Кодексу.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, дивіденди, які сплачуються резидентом (пп. «б» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до пп. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відс. (крім доходів, зазначених у пп. 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Згідно з положеннями ст. З Кодексу чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування, є частиною податкового законодавства України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Конвенція між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на дохід і на майно (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 12.07.1996 і набула чинності 21.11.1996.

Відповідно до п. 1 ст. 10 Конвенції дивіденди, які виникають в одній Договірній Державі та виплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися в цій другій Державі.

Пунктом 2 ст. 10 Конвенції визначено, що такі дивіденди можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на дивіденди, податок, що стягується, не повинен перевищувати:

a) 5 процентів загальної суми дивідендів, якщо право на дивіденди фактично має компанія (на відміну від товариства) і ця компанія є власником принаймні 25 процентів капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;

b) 15 процентів загальної суми дивідендів у інших випадках.

Цей пункт не зачіпає оподаткування компанії стосовно прибутку якого виплачуються дивіденди.

Термін «дивіденди» означає доход від акцій чи інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, також як доход від інших корпоративних прав, який підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до податкового законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що розподіляє прибуток (п. З ст. 10 Конвенції).

Однак, у п. 4 ст. 10 Конвенції зазначено, що положення п. 1 і 2 ст. 10 Конвенції не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої в ній постійної бази, і холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до таких постійного представництва або постійної бази. В такому випадку, в залежності від обставин, застосовуються положення ст. 7 або ст. 14 Конвенції.

Згідно із зазначеними положеннями Конвенції обидві договірні держави — держава, що є джерелом доходів у вигляді дивідендів, і держава, резидентом якої є одержувач доходів — мають право оподатковувати такі доходи.

При цьому держава, що є джерелом доходу, має переважне право щодо їх оподаткування, якщо оподаткування таких доходів передбачено її внутрішнім законодавством, але це право обмежене встановленою в Конвенції ставкою оподаткування.

З метою застосування зазначених положень ст. 10 Конвенції слід враховувати, що відповідно до ст. 1 Конвенції вона застосовується до осіб, які є які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Критерії для визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, визначено ст. 4 «Резидент» Конвенції.

Відповідно до п. 1 ст. Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше об'єднання осіб; термін «компанія» означає будь-яке корпоративне об'єднання або будь-яку організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об'єднання.

Відповідно до п. 103.2 ст. 103 Кодексу, якою встановлено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 Кодексу

Відповідно до п. 103.3 ст 103 Кодексу бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 ст. 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі — довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Кодексу).

Відповідно до п. 103.5 ст. 103 Кодексу довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Враховуючи зазначене, компанія — резидент України, що виплачує дивіденди на користь свого учасника, який володіє 95 % статутного капіталу української компанії та є юридичною особою, яка створена та діє за законодавством Латвійської Республіки, має право на застосування зменшеної ставки податку, передбаченої в абзаці а) п. 2 ст. 10 Конвенції, якщо отримувач дивідендів не є, у розумінні Конвенції, «товариством», є бенефіціарним (фактичним) власником дивідендів та резидентом Латвійської Республіки, що підтверджується довідкою, яка відповідає вимогам ст. 103 Кодексу.

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов'язані самостійно декларувати свої податкові зобов'язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані Кодексом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).