Головним управлінням ДПС у Сумській області, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України від 02.02.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі — ПКУ), розглянуло звернення «Про надання індивідуальної податкової консультації» щодо окремих питань практичного застосування реєстратора розрахункових операцій (далі — РРО) фізичною особою — підприємцем (далі — ФОП) і в межах компетенції повідомляє наступне.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Спрощена система оподаткування є особливим механізмом справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, визначених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, встановлених главою 1 розділу XIV ПКУ, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (п. 291.2 ст. 291 ПКУ).
Відповідно до п. 296.1 ст. 296 ПКУ платники єдиного податку першої — третьої груп ведуть облік у порядку, визначеному підпунктами 296.1.1 296.1.3 п. 296.1 ст. 296 ПКУ, за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід, окремо про кошти, що надійшли на поточний рахунок платника податку та/або отримано готівкою, фактично безоплатно отримано товари (роботи, послуги) та понесено витрати, зокрема оплачені придбані товари (роботи, послуги), виплачена заробітна плата, сплачено єдинии внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування тощо.
Пунктом 292.1 ст. 292 ПКУ визначено, що доходом платника єдиного податку для фізичної особи — підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 цієї статті. Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі (п. 292.6 ст. 296 ПКУ).
Поряд із цим, згідно із п. 292.4 ст. 292 ПКУ у разі надання послуг, виконання робіт за договорами доручення, комісії, транспортного експедирування або за агентськими договорами, доходом є сума отриманої винагороди повіреного (агента).
Водночас, правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг в Україні визначає Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстратора розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (з наступними змінами та поповненнями) (далі — Закон № 265), дія якого поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім ПКУ, не допускається (преамбула Закону № 265).
Пунктом 296.10 статті 296 ПКУ визначено, що РРО не застосовуються платниками єдиного податку:
— першої групи;
— другої — третьої груп (фізичні особи — підприємці) незалежно від обраного виду діяльності, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 1000000 гривень.
У разі перевищення в календарному році обсягу доходу понад 1000000 гривень застосування РРО для такого і платника єдиного податку є обов'язковим.
Застосування РРО розпочинається з першого числа першого місяця кварталу, наступного за виникненням такого перевищення, та продовжується у всіх наступних податкових періодах протягом реєстрації суб'єкта господарювання як платника єдиного податку.
Норми цього пункту не поширюються на платників єдиного податку, які здійснюють реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення.
Аналогічна норма міститься у пункті 6 статті 9 Закону № 265, згідно з якою РРО та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (крім технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення) (наданні послуг) фізичними особами — підприємцями, які відносяться відповідно до ПКУ до груп платників єдиного податку, що не застосовують реєстратори розрахункових операцій.
Тобто, з метою визначення необхідності застосування РРО, фізичні особи — підприємці — платники єдиного податку другої і третьої груп, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, чеків, — жетонів тощо) при продажу товарів (послуг), повинні самостійно встановити перевищення обсягу доходу понад 1000000 гривень.
Реєстратор розрахункових операцій (РРО) — це касовий апарат, який реєструє всі розрахунки з покупцями з використанням готівки, а також платіжної картки.
Вся зафіксована інформація автоматично передається на сервер фіскальної служби (ДПС).
Згідно з ст. З Закону № 265 суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) прі продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчуванні та послуг зобов’язані, зокрема проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій.
Тобто, при здійсненні будь-яких видів діяльності, зокрема зазначених у зверненні (надання послуг), у зв’язку з перевищенням доходу 1000000 гривень, розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) у подальшому необхідно проводити із застосуванням переведеного у фіскальний режим роботи РРО, незалежно від обсягу доходу та обраного виду діяльності протягом реєстрації, як платника єдиного податку.
Одночасно звертаємо увагу, що при здійсненні розрахунків виключно у безготівковій формі через установи банків РРО не застосовуються.
Порядок здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті в Україні визначається постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (з наступними змінами та доповненнями), згідно з яким безготівкові розрахунки — перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Водночас податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПКУ).
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2024 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |