Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.10.2019 р. № 1042/6/99-00-04-01-01-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись статтею 52 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі — Кодекс), розглянула запит товариства на надання індивідуальної податкової консультації щодо ліцензування зберігання пального та в межах компетенції повідомляє.

Товариство здійснює повний комплекс послуг у сфері розробки кар’єрів та видобутку корисних копалин, а саме виконує роботи у якості генпідрядника на об’єктах замовників за укладеними договорами.

На території замовника знаходиться два пересувних спеціалізованих напівпричепа цистерни, які є власністю товариства.

Загальний об’єм резервуарів, розташованих на даній території, складає 84,83 куб.м.

Для виконання робіт (надання послуг) товариство придбаває дизельне пальне для заправки машин та механізмів, яке використовує більш 1000 куб.м на календарний рік та зберігає, використовує його виключно для власних потреб у своїй господарській діяльності без передачі або надання послуг із зберігання третім особам.

Товариство цікавить відповідь на таке запитання:

Чи потрібно отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке Товариство використовує транспортні засоби для зберігання власного пального?

Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензій на право оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним визначено ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі — Закон № 481).

Згідно з статтею 18 Закону № 481 всі інші закони та нормативно-правові акти, які стосуються виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і пального, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено, як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального — це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до статті 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
—підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

—  суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Крім цього, відповідно до статті 15 Закону № 481 суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Законом № 481 встановлено вичерпний перелік умов, за яких підприємства, установи та організації отримують ліцензію на право зберігання пального на місця зберігання пального, інших виключень Законом № 481 не передбачено.

Отже, у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, йому необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.