Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.10.2019 р. № 1041/6/99-00-04-01-01-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись статтею 52 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі — Кодекс), розглянула запит підприємства на надання індивідуальної податкової консультації щодо ліцензування зберігання пального та в межах компетенції повідомляє.

Підприємство повідомило, що зберігає пальне для використання виключно у власних господарських потребах, зокрема:

— дизпаливо — в переносних каністрах, ємністю до 20 літрів (для резервного електрогенератора на випадок відключення електроенергії);

— газ-бутан — в переносних балонах, ємністю до 50 літрів (для проведення ремонтно-будівельних робіт);

— уайт-спіріти, охолоджуючі рідини та оливи моторні —в розфасованій тарі, ємністю до 20 літрів (для проведення ремонту та технічного обслуговування обладнання та механізмів).

Підприємство цікавить відповідь на таке запитання:

Чи потрібно підприємству отримувати ліцензію на право зберігання пального у разі зберігання пального, що використовується виключно для власних господарських потреб, в переносних каністрах/балонах, ємністю до 20/50 літрів або в розфасованій тарі, ємністю до 20 літрів?

Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензій на право оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним визначено ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі — Закон № 481).

Згідно з статтею 18 Закону № 481 всі інші закони та нормативно-правові акти, які стосуються виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового та зернового дистиляту, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і пального, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено, як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального — це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до статті 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

— підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

— суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Крім цього, відповідно до статті 15 Закону № 481 суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Законом № 481 встановлено вичерпний перелік умов, за яких підприємства, установи та організації не отримують ліцензію на право зберігання пального на місця зберігання пального, інших виключень Законом № 481 не передбачено.

Отже, у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, йому необхідно отримати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.