Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.10.2019 р. № 982/6/99-00-07-03-02-15/ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо порядку оподаткування ПДВ операцій з продажу проїзних документів на проїзд у міському пасажирському транспорті та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, між платником податку та підприємством, яке надає транспортні послуги (перевізником) укладено договір, згідно з яким платник податку надає перевізнику послуги з організації продажу (поповнення) електронних транспортних квитків та здійснює перерахування отриманих від такого продажу коштів перевізнику.

За надані послуги платник податку отримує від перевізника комісійну винагороду.

З метою виконання такого договору платником податку укладено договори з фінансовими установами та іншими підприємствами (далі — фінансові установи та інші підприємства), які безпосередньо здійснюють продаж (поповнення) таких електронних транспортних квитків кінцевим споживачам та перераховують отримані від цього кошти платнику податку.

За такі послуги платник податку сплачує таким фінансовими установами та іншим підприємствам комісійну винагороду.

Згідно зі статтею 28 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97 «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України 29 червня 2004 року № 1914-ІV «Про міський електричний транспорт» (далі — Закон № 1914) електронний квиток — проїзний документ встановленої форми, який після реєстрації в автоматизованій системі обліку оплати проїзду дає право пасажиру на одержання транспортних послуг.

Замовники транспортних послуг (замовники) — місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та/або уповноважені ними юридичні особи, які замовляють транспортні послуги; юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів.

Міський електричний транспорт — складова частина єдиної транспортної системи, призначена для перевезення громадян трамваями, тролейбусами, поїздами метрополітену на маршрутах (лініях) відповідно до вимог життєзабезпечення населених пунктів.

Перевізник — юридична особа, яка в установленому законодавством порядку надає транспортні послуги, здійснюючи експлуатацію та утримання об'єктів міського електричного транспорту.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктом «б» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПКУ.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПКУ, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками — суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з підпунктом 197.1.8 пункту 197.1 статті 197 ПКУ звільняються від оподаткування ПДВ операції з постачання послуг з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які регулюються в установленому законом порядку.

Приймаючи до уваги те, що послуга із перевезення надається пасажиру самим перевізником, слід враховувати, що проїзний документ (квиток, у тому числі електронний) є договором на перевезення, що укладається між пасажиром і відповідним перевізником, а тому не може бути об'єктом договору між іншими учасниками процесу продажу проїзних документів, та не може бути підставою ні для визначення податкових зобов'язань, ні для формування податкового кредиту в особи, яка лише надає послуги, пов’язані з продажем (поповненням) таких проїзних документів та перерахуванням плати за них до перевізника (у випадку, описаному у зверненні, у — платника податку і фінансових установ та інших підприємств).

Таким чином, податкові зобов'язання з ПДВ з вартості послуг з перевезення визначаються суб'єктом господарювання, який є перевізником (надає послуги перевезення).

При цьому якщо таким перевізником надаються послуги з перевезення пасажирів міським пасажирським транспортом (крім таксі), тарифи на які затверджено уповноваженим органом, операції з постачання таких послуг звільняються від оподаткування ПДВ.

Суб'єкти господарювання, які не є перевізниками (не надають послуги перевезення) та є лише учасниками процесу оформлення (продажу, поповнення) електронних перевізних документів (зокрема, здійснюють прийом коштів за квитки та їх подальше перерахування), визначають свої податкові зобов'язання з ПДВ виходячи лише з вартості наданих ними послуг, пов’язаних з продажем таких проїзних документів (комісійної винагороди), без урахування вартості перевезення, що перераховується ними (фінансовими установами та іншими підприємствами — платнику податку; платником податку — перевізнику).

Дата виникнення податкових зобов’язань за операціями з надання таких послуг визначається за правилами, встановленими пунктом 187.1 статті 187 ПКУ.

На дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну за операцією з постачання послуг з організації продажу (поповнення) електронних проїзних документів, на особу (перевізника), яка сплачує йому винагороду за надання таких послуг (комісійну винагороду), виходячи з вартості такої винагороди.

У податковій звітності з ПДВ платником податку також відображається тільки обсяг наданих ним послуг (комісійної винагороди) без урахування вартості перевезення.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.