Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.10.2019 р. № 1063/ІПК/20-40-32-05-08

Головне управління ДПС у Харківській області (далі — ГУ ДПС у Харківській області), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), розглянуло звернення щодо отримання індивідуальної податкової консультації та повідомляє таке.

У зверненні зазначено, що ФОП займається вантажними перевезеннями, купує пальне та зберігає його в орендованому спеціалізованому напівпричепі — паливоцистерні і використовує лише для здійснення своєї господарської діяльності.

У зв’язку з чим просить надати роз’яснення з наступного питання:

1. Чи необхідно отримувати ліцензію на зберігання пального, яке використовується лише для здійснення своєї господарської діяльності?

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі — Закон    № 481) зберігання    пального здійснюються    суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним — одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (ч. 8 ст. 15 Закону № 481).

За приписами ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального — це місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Під зберіганням пального розуміється діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Згідно з ч. 16 ст. 15 Закону № 481 суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

В частині 19 ст. 15 Закону № 481 визначено, у яких випадках суб’єкт господарювання має право не отримувати ліцензію на зберігання пального.

Так, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

— підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

— суб'єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Виходячи з вищенаведеного, відповідно до чинного законодавства ФОП повинен отримати ліцензію на зберігання пального.

Одночасно слід зауважити, що відповідно до ч. З ст. 18 Закону № 481 тимчасово, до 1 січня 2022 року, суб'єкти господарювання можуть отримувати ліцензію на право виробництва пального, право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального на відповідне місце здійснення такої діяльності без подання акта вводу в експлуатацію об'єкта або акта готовності об'єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо об'єктів, необхідних для здійснення відповідної діяльності, за умови подання копій документів, що підтверджують право власності на такі об'єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 1 січня 2014 року.

Крім того, згідно з ч. 22 ст. 18 Закону № 481 до суб'єктів господарювання не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 грудня 2019 року без наявності відповідної ліцензії.

Слід зазначити, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.