Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.10.2019 р. № 1000/6/99-00-04-01-01-15/ІПК

Державна податкова служба України відповідно до п. 52.5 ст. 52 Податкового кодексу України розглянула запит Товариства стосовно отримання індивідуальної податкової консультації щодо необхідності отримання ліцензії на зберігання пального і в межах компетенції повідомляє.

У запиті Товариство поінформувало, що здійснює діяльність з роздрібної торгівлі автомобілями та легковими транспортними засобами, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів.

Товариство планує зберігати на власній території для власних потреб пальне, з метою заправлення ним транспортних засобів та технологічного обладнання.

З урахуванням викладеного вище, Товариство цікавлять питання:

1. Чи потрібно підприємству отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо в його приміщеннях та/або на території, відсутні ємності для зберігання пального, загальна місткість яких б перевищувала 200 м3, при цьому підприємство як власник такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищує 1000 м3, та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операції із зберігання пального іншим особам?

2. Чи потрібно отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо воно буде заправлення власних транспортних засобів та технологічного обладнання, яке розміщене на території та в приміщеннях підприємства, в тому числі каністр та бензовозів?

3. Чи потрібно, в разі необхідності отримання ліцензії, подавати дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, про тому, цо видача такого дозволу на експлуатацію ємностей Державною службою з питань праці не здійснюється, оскільки дизельне паливо та бензин не належать до небезпечних речовин 1-го і 2-го класів небезпеки та зберігаються в ємностях при атмосферному тиску меншому 0,05 МПа, крім ємностей для зберігання газового моторного палива?

Щодо питання 1 та 2

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, визначено Законом України від 19.12.1995 № 481-ВР «Про держание регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481).

Відповідно до ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Статтею 15 Закону № 481 визначено, що зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.

Суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб'єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Інших виключень щодо отримання суб'єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Тобто у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані   споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання    пального на праві власності або
користування, йому необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом №481, коли така ліцензія не отримується.

Щодо питання З

Статтею 15 Закону № 481 встановлено вичерпний перелік документів для отримання ліцензії на право зберігання пального, який не містить виключень, крім випадків передбачених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1197 «Про затвердження Порядку видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткуванню
підвищеної небезпеки» встановлено процедуру видачі або відмови у видачі, переоформлення, анулювання Державною службою з питань праці та її територіальними органами.

Враховуючи вищевикладене, видача або відмова у видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки до компетенції ДПС не належить.

Частиною третьою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.