Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 30.10.2019 р. № 1101/6/99-00-04-04-03-15/ІПК

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), на звернення Товариства щодо справляння екологічного податку повідомляє.

Товариство поінформувало, що тимчасово (до моменту реалізації або передачі на утилізацію, тощо) розміщує на власних територіях металобрухт, який утворився в процесі діяльності структурних підрозділів Товариства, без укладеного договору зі спеціалізованим підприємством.

Товариство запитує про виникнення у нього податкових зобов’язань з екологічного податку та про перелік нормативно-правових документів, якими регламентується визнання металобрухту вторинною сировиною для цілей оподаткування екологічним податком.

Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Розміщення відходів визначене підпунктом 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу як постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (пункт 5.3 статті 5 Кодексу).

Законом України від 5 березня 1998 року № 187/98-ВР «Про відходи» (далі — Закон № 187/98-ВР) відходи визначені як будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

При цьому Закон № 187/98-ВР не поширюється на відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом (стаття 2 Закону України від 5 травня 1999 року № 619-XIV «Про металобрухт» (далі — Закон № 619-XIV).

Операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами.

Діяльність, пов’язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться в порядку, встановленому законодавством.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють операції з металобрухтом, ведуть бухгалтерський та оперативний облік операцій з металобрухтом, а також статистичну звітність згідно із законодавством (стаття 11 Закону № 619-XIV).

Враховуючи викладене вище, суб’єкт господарювання, у якого в процесі діяльності утворився металобрухт, відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу не є платником екологічного податку в частині розміщення такого металобрухту на його власних територіях для подальшої реалізації або передачі на утилізацію.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.