Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 14.11.2019 р. № 1323/10/ІПК/26-15-33-18-12

Головне управління ДПС у м. Києві відповідно до статті 52 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-ІV зі змінами та доповненнями (далі — Кодекс) розглянуло звернення про надання індивідуальної податкової консультації щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходу, отриманого фізичною особою від надання об’єкта нерухомості (земельної ділянки сільськогосподарського призначення) в оренду юридичній особі, та в межах компетенції повідомляє.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Контролюючі органи здійснюють свою діяльність в межах повноважень та функцій, визначених у Положенні про Державну податкову службу України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, та статтею 191 Кодексу.

Пунктом 19-1.1 статті 19-1 Кодексу, зокрема, передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Правові основи укладання договорів та відносин, що виникають у ході здійснення орендних операцій, регулюються Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року № 436-ІV зі змінами та доповненнями (далі — ГКУ), Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-ІV зі змінами та доповненнями, законами щодо оренди, іншими законодавчими та нормативними актами.

Відповідно до пункту 1 статті 283 ГКУ за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Істотними умовами договору оренди є:

— об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

— строк, на який укладається договір оренди;

— орендна плата з урахуванням її індексації;

— порядок використання амортизаційних відрахувань;

— відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (пункт 1 статті 284 ГКУ).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 Кодексу.

Відповідно до підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті 170 Кодексу податковим агентом платника податку — орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Згідно з підпунктом 170.1.4 пункту 170.1 статті 170 Кодексу доходи, отримані від надання в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм) нерухомого майна, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Кодексу).

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету (підпункт 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Кодексу).

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (підпункт 168.1.4 пункту 168.1 статті 168 Кодексу).

Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду (підпункт 168.1.5 пункту 167.1 статті 168 Кодексу).

Відповідно до пункту 167.1 статті 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у підпунктах 167.2 - 167.5 статті 167 Кодексу) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Також, доходи, визначені статтею 163 Кодексу, є об'єктом оподаткування військовим збором (підпункт 1.2 пункту 16і підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Ставка військового збору становить 1,5 відсотка об'єкта оподаткування, визначеного підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду (підпункт «б» пункту 176.2 статті 176 Кодексу).

Відповідно до підпункту 168.4.9 пункту 168.4 статті 168 Кодексу суми податку, нараховані податковим агентом з доходів за здавання фізичними особами в оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості), сплачуються таким податковим агентом до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об'єктів оренди (суборенди, емфітевзису).

Згідно з пунктом 63.3 статті 63 Кодексу з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) у порядку, встановленому наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» зі змінами та доповненнями (далі — Порядок № 1588).

Так, підпунктом 7.1 пункту 7 Порядку № 1588 визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.

Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556, затверджено Порядок заповнення та подання податковими агентами (далі — Порядок № 4) Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (далі — Податковий розрахунок за формою № 1ДФ)

Відповідно до пункту 2.1 розділу П Порядку № 4 Податковий розрахунок за формою № 1ДФ подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу.

Враховуючи вищезазначене, юридична особа (податковий агент) при нарахуванні (виплаті) фізичній особі доходу від надання в оренду нерухомого майна (земельної ділянки сільськогосподарського призначення) зобов’язана включити такій дохід до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи (орендодавця), утримати та сплатити до бюджету за місцезнаходженням такого об’єкта оренди податок на доходи фізичних осіб за рахунок такої виплати.

У разі щорічного нарахування та виплати підприємством (один раз на рік) фізичній особі доходу від надання в оренду нерухомого майна, зазначена сума доходу, нарахованого та сплаченого податку відображаються у Податковому розрахунку за формою 1ДФ за той звітний період (квартал), в якому було здійснено нарахування та виплата доходу.

Що стосується бухгалтерського обліку та фінансової звітності, то відповідно до пункту 5 статті 8 Закону України від 16 липня 1996 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (далі -— Закон № 996) підприємства (суб’єкти господарювання, крім бюджетних установ) можуть добровільно застосовувати міжнародні стандарти фінансової звітності для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності, у разі самостійного визначення доцільності такого застосування.

Відповідно до пункту 2 статті 6 Закону № 996 регулювання питання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України та не належить до компетенції Державної податкової служби.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.