Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.12.2019 р. № 1944/05-99-33-02/ІПК

Головне управління ДПС у Донецькій області, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України, розглянуло звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо включення до складу витрат, пов'язаних з провадженням господарської діяльності на загальній системі оподаткування, вартості придбання та утримання основних засобів подвійного призначення та повідомляє.

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі  — ЦКУ).

Суб'єктами права власності відповідно до ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, тобто фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст. 2 та ст. 318 ЦКУ).

Серед цього переліку такий суб'єкт права власності, як фізична особа - підприємець - відсутній.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (ст. 41 та ст. 325 ЦКУ). Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Тобто, суб'єктом права власності законодавством визнаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і, водночас, не виокремлюється такий суб'єкт права власності як фізична особа - підприємець.

Статтею 2 Господарського кодексу України (далі —  ГКУ) передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, у свою чергу суб'єктами господарювання згідно зі ст. 55 ГКУ є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (п. 1 ст. 320 ЦКУ).

Незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у т. ч. і підприємницької, суб'єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа - підприємець.

Відповідно до ст. З ГКУ господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва  — підприємцями.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГКУ).

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначений ст. 177 Податкового кодексу України (далі — Кодекс).

Згідно з п. 177.2 ст. 177 Кодексу об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, визначено п. 177.4 ст. 177 Кодексу.

До зазначених витрат, зокрема, належать:

—  витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 Кодексу);

—  інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в пп. 177.4.1 - 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 Кодексу, до яких належать витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Кодексу).

Тож, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування має право після одержання доходу, який безпосередньо пов'язаний з понесеними витратами від здійснення підприємницької діяльності, на підставі документально підтверджених первинних документів, зокрема угод, актів виконаних робіт (наданих послуг), товарно-транспортних накладних, розрахункових документів тощо, віднести до складу витрат виключно витрати, визначені п. 177.4 ст. 177 Кодексу.

Разом з цим пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених ст. 177 Кодексу.

До основних засобів подвійного призначення належать земельні ділянки, об'єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі (пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177).

При цьому, Кодексом не передбачено визначення (критерії), за яких обставин (умов) основні засоби подвійного призначення визнаються такими, що мають ознаки подвійного призначення, які б відповідно мали визначати, на які цілі вантажні автомобілі можуть використовуватись частково/повністю фізичною особою - підприємцем через те, що їх власником є фізична особа.

Поняття термінів, пов'язаних з автомобільним транспортом, визначено Законом України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі  — Закон № 2344).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2344 автомобіль — колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Автомобільний транспортний засіб  — колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

Автомобіль вантажний — автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.
Згідно з п. 1 наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» сідельним тягачем визнається автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

Напівпричепом є причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу «горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Напівпричіп за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажу (ст.1 Закону № 2344).

Отже, враховуючи викладене, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має право включати до складу витрат витрати, пов'язані з утриманням, технічним обслуговуванням та ремонтом сідельного тягача з напівпричепом, які призначені для перевезення вантажів.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.