Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.12.2019 р. № 1942/6/99-00-04-02-06-15/ІПК

З урахуванням пункту другого постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р «Питання Державної податкової служби України» Державна податкова служба України, відповідно до звернення підприємця на отримання індивідуальної податкової консультації щодо застосування норм Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» зі змінами і доповненнями (далі  — Закон № 481) та в межах компетенції повідомляє.
Як зазначено у зверненні, підприємець надає послуги у сфері вантажних перевезень автотранспортом та надання в оренду автотранспортних засобів.

Підприємець просить надати відповідь з наступних з питань:

1. Чи має право суб’єкт підприємницької діяльності, орендуючи згідно договору зберігання бочку для зберігання пального в іншого суб’єкта господарювання, який має ліцензію на право зберігання пального, не оформлювати на себе ліцензію на право зберігання пального?

2. Чи може суб’єкт господарювання, який отримав ліцензію на право зберігання пального, використовувати як засіб кількісного контролю та обліку пального паливороздавальну колонку?

3. Чи може суб’єкт господарювання, який придбав пальне для власного використання в господарській діяльності, укласти договір зберігання пального із суб’єктом господарювання, що має ліцензію на право зберігання пального?

Щодо питань 1-3.

Основні засади щодо регулювання діяльності, пов’язаної зі зберіганням пального на території України, визначає Закон України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» зі змінами і доповненнями (далі  — Закон № 481).

Статтею 1 Закону № 481 визначено, що:

—  місце зберігання пального —  місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

— зберігання пального  — діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Статтею 15 Закону № 481 визначено, що зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

—  підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
—  підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

—  суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Законом № 481 не передбачено інших винятків або виключень щодо категорій заявників на отримання ліцензії на право зберігання пального.

Відповідно до ст. 17 Закону № 481 за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі, зокрема, пальним та зберігання пального, посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

До суб'єктів господарювання не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 грудня 2019 року без наявності відповідної ліцензії (ст. 18 Закону № 481).

Отже у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб, в т.ч. за договором зберігання) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, йому необхідно отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

Відповідно до підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.

Враховуючи викладене вище, якщо пальне відпускається суб’єктом господарювання через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, то такі колонки можуть виконувати функції витратомірів-лічильників і засобів вимірювання пального.

Частиною третьою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Підприємництво —  це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (частина перша статті 42 Господарського кодексу України).

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (частина перша статті 44 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.