Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.12.2019 р. № 2161/ІПК/20-40-32-05-10

Головне управління ДПС у Харківській області (далі — ГУ ДПС у Харківській області), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі  — ПКУ), розглянуло звернення щодо отримання індивідуальної податкової консультації та повідомляє таке.

У зверненні зазначено, що підприємство купує, а потім використовує у власному виробництві мастильні матеріали (оливи моторні, оливи гідравлічні, оливи компресорні, мастила), розчинники, авто хімію, кисень газ, вуглекислий газ, емаль, прискорювач сушіння.

У зв’язку з чим підприємство просить надати роз’яснення з наступного питання:

1. Чи підпадають товари наведені у запиті до переліку товарів, на зберігання яких потрібно отримувати ліцензію. Чи потрібно підприємству отримати ліцензію на зберігання пального у випадку закупівлі товарів перелічених у запиті?

Відповідно до пп.14.1.145 п.14.1 ст.14 ПКУ підакцизні товари (продукція) — товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які ПКУ встановлено ставки акцизного податку.

Підакцизні товари та ставки податку визначені статтею 215 ПКУ, зокрема пальне підпунктом 215.3.4 п.215.3 ст.215 .

Відповідно до п.215.1. ст.215 ПКУ до підакцизних товарів належать спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво (крім квасу "живого" бродіння), тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну, пальне, автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів, електрична енергія.

Відповідно до ст.15 Закону від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі — Закон № 481) суб'єкти господарювання отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним — одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання.

За приписами ст. 1 Закону від 19.12.1995  № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»

Під зберіганням пального розуміється діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Місце зберігання пального — це місце (територія), на якому розташовані споруди та/або   обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Згідно з ч.16 ст. 15 Закону № 481 суб'єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

В частині ч. 19 ст. 15 Закону № 481 визначено, у яких випадках суб’єкт господарювання має право не отримувати ліцензію на зберігання пального.

Так, ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

— підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

— суб'єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

З огляду на вищевикладене, зазначені у зверненні підприємством товари за кодами УКТ ЗЕД не належать до групи підакцизного пального відповідно до пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 ПКУ, тому відповідно до чинного законодавства останнє не повинно отримувати ліцензію на зберігання пального.

Слід зазначити, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.