Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.12.2019 р. № 2164/10/21-22-04-05-12/ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо віднесення до складу витрат пального та реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального та, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі — ПКУ), повідомляє таке.

Щодо першого питання.

Згідно з ч.І ст. 827 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

При цьому користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовились про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (ч.2 ст. 287 ЦКУ).

До договору позики застосовуються положення глави 58 ЦКУ, якою регулюються відносини найму (оренди) майна.

Згідно з п.44.1 ст.44 для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних в визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.44.1 ст.44 Кодексу.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п.44.2 ст. 44 Кодексу).

Відповідно до пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку/збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Тобто, формування доходів і витрат платника податку здійснюється на підставі бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує  формування та реалізує державну політику в сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996 «про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, питання формування у бухгалтерському обліку доходів і витрат доцільно звернутися до Міністерства фінансів України.

Облік витрат здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі — П(С)БО 16).

Витратами звітного періоду визначаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Норми витрат палива та мастильних матеріалів на автомобільному транспорті затверджені наказом Мінтранспорту від 10.02.1998 року № 43.

Щодо другого питання.

Відповідно до пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України  від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі — ПКУ) зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628 -VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремий податків і зборів» (далі — Закон № 2628), з 01.07.2019 платником акцизного податку є, зокрема, особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), яка реалізує пальне або спирт етиловий.

При цьому пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, зокрема, що реалізація пального або спирту етилового для цілей розд. VI ПКУ — будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження), зокрема, пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

— до акцизного складу;

— до акцизного складу пересувного;

— для власного споживання чи промислової переробки;

—  будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

— у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

— при використанні пального, з якого сплачено акцизний податок, виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки суб’єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу.

Відповідно до підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, акцизний склад — це:

приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
 

Не є акцизним складом:

— приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

— приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

— паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої.

Розпорядник акцизного складу — суб’єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення ), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу (пп. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПКУ в редакції з 01.07.2019).

Отже, суб’єкт господарювання, який використовує пальне виключно для потреб власного споживання, вважається особою, що реалізує пальне, за умови, що є розпорядником акцизного складу.

Відповідно до п.52.2 ст.52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.