Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.12.2019 р. № 2167/6/99-00-04-01-03-15/ІПК

Державна податкова служба України керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула лист про надання податкової консультації з питань застосування окремих норм податкового законодавства та повідомляє.

Товариство повідомило, що закуповує пальне з метою заправки дизельного генератора.

Товариство запитує:

Чи є акцизним складом бак дизельного генератора та/або місце зберігання каністр, в яких може зберігатись незначна кількість палива для заправки генератора?

За наявності яких обсягів зберігання пального в баку дизельного генератора та/або каністр треба отримувати ліцензію на право зберігання пального?

Чи потрібно складати акцизні податкові накладні за операціями, пов’язаними з використанням пального для дизельного генератора?

Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкоюго кодексу України (у редакції з 01.07.2019), акцизний склад — це, зокрема:

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
 

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна містксть розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) — власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих  ємностей  для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії, та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
 

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої.

Відповідно до пп. 14.1.224 п. 14.1 ст.14 Кодексу  розпорядник акцизного складу — суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі — Закон № 481).

Відповідно до ст. 15 Закону № 481, зберігання пального може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензії на право зберігання пального.

Відповідно до ст. 1 Закону місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Відповідно до ст. 1 Закону місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального — це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481, зберігання пального може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензії на право зберігання пального.

Статтею 15 Закону № 481 визначено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

 — підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

 — суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної  торгівлі.

Крім цього, відповідно до ст. 15 Закону № 481 суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших виключень щодо отримання суб’єктами господарювання ліцензії на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Тобто у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користуванні, йому необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

Право на складання акцизних накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники акцизного податку в порядку, передбаченому ст. 212 Кодексу (п. 231.4 ст. 231 Кодексу).

Порядок заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового затверджено наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2019 № 262.

Введена з 1 березня 2016 року акцизна накладна є обов'язковим електронним документом, який складається особами, які визначені платниками акцизного податку при всіх операціях реалізації пального на внутрішньому ринку, та реєструється у Єдиному реєстрі акцизних накладних (далі — ЄРАН).

Статтею 231 Кодексу встановлено порядок складання акцизних накладних при реалізації пального та їх реєстрації у ЄРАН.

Відповідно до п. 231.1 ст. 231 Кодексу платник акцизного податку при реалізації пального зобов'язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального та зареєструвати в  ЄРАН з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Згідно з п. 231.3 ст.231 Кодексу акцизна накладна складається платником податку в день реалізації пального при кожній повній або частковій операції з реалізації пального.

У разі здійснення операцій з реалізації пального, які передбачають відпуск пального через паливороздавальні колонки на автомобільних заправних станціях (комплексах), автомобільних газових заправних станціях, акцизна накладна складається у день проведення відпуску пального через паливороздавальні колонки на таких станціях незалежно від того, коли відбувся перехід права власності на таке пальне.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податку, якому надано таку консультацію.