Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.01.2020 р. № 207/ІПК/06-30-04-01-19

Головне управління ДПС у Житомирській області розглянуло лист щодо питання оформлення документа (зокрема в електронному вигляді), що засвідчує факт постачання послуг, та, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі — Кодекс) повідомляє.

Щодо визначення податкових зобов'язань з ПДВ та порядку формування податкового кредиту

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі — Закон № 996).

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі — підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за Ур 168/704 (далі — Положення № 88).

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі статтею 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Під поняттям первинного документу розуміється документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1 Закону № 996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити:

— назву документа (форми);

— дату складання;

— назву підприємства, від імені якого складено документ;

— зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

— посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

— особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому слід зазначити, що відповідно до пунктів 2.5 і 2.33 розділу 2 Положення № 88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства, про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, враховуючи норми Закону № 996, акт приймання - передачі наданих послуг (у тому числі складений в електронній формі) набуває статусу первинного документа, що засвідчує факт здійснення господарської операції, після належним чином його оформлення.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 розділу І Кодексу).

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Пунктами 201.1 і 201.10 статті 201 розділу V Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її і Єдиному реєстрі податкових накладних (далі — ЄРПН) у встановлений Кодексом термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 розділу V Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

— дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку —  дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої — дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

— дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів — дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг — дата оформлення документа, то засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Правила формування податкового кредиту визначено статтею і 98 Кодексу, згідно з пунктом 198.3 якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

— придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

— придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

— ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

— дата списання коштів з банківського рахунку платника податку та оплату товарів/послуг;

— дата отримання платником податку товарів/послуг пункт 198.2 статті 193
Кодексу).

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, для отримувача товарів/послуг є податкові накладні, отримані з ЄРПН (пункт 198.6 статті 198 Кодексу).

Враховуючи викладене, при здійсненні платником податку (постачальником) операції з постачання послуг, датою виникнення податкових зобов'язань з ПДВ та відповідно складання податкової накладної за такою операцією буде вважатися дата належним чином оформленого первинного документа (у тому числі в електронному вигляді), що засвідчує факт постачання послуг, у тому числі акта наданих послуг.

Право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у платника податку - покупця товарів/послуг на підставі податкової накладної, складеної з дотриманням норм податкового законодавства та зареєстрованої в ЄРПН платником податку - постачальником товарів/послуг на такого покупця за фактом здійснення господарської операції з постачання товарів/послуг на дату «першої події», показники якої відповідають первинним (бухгалтерським) документам, складеним за такою господарською операцією.

Щодо дати відображення витрат

Відповідно до абзаців першого - другого пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством; платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених зазначеними документами.

Виходячи з норм Закону № 996:

— операції обліковуються відповідно до їх сутності (абзац сьомий статті 4 Закону № 996), що безумовно передбачає наявність факту здійснення господарської операції, правильне визначення її змісту і обсягу та відповідного дебітора або кредитора, а отже унеможливлює відображення в первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку нереальних операцій з псевдоконтрагентами;

— господарська операція — дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (абзац п’ятий статті і Закону № 996).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (пункт 1 статті 9 Закону № 996).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити:

— назву документа ( форми );

— дату складання;

— назву підприємства, від імені якого складено документ;

— зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

— посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

— особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2 статті 9 Закону №996).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (пункт 5 статті 9 Закону № 996).

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів) бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи (пункт 8 статті 9 Закону № 996).

Особливості складення документів в разі використання електронного документообігу визначає Закон України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі — Закон № 851).

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» (стаття 7 Закону № 851).

Відповідно до статті І Закону № 851 обов'язковий реквізит електронного документа — обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону № 851).

Згідно з абзацом другим підпункту 48.5.1 пункту 48.5 стаття 48 Кодексу достатнім підтвердженням справжності документ податкової звітності є наявність підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису чи печатки платника податку.

Отже, електронні документи набирають юридичної сили після накладення електронного підпису чи печатки кожним зі сторін договору.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Кодексу об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень нього Кодексу.

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181 (далі — ПСБО 14), визначає облік оренди в орендаря.

Пунктом 9 ПСБО 14 передбачено, що належна за користування об'єктом операційної оренди плата визнається витратами згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі — ПСБО 16) на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних із використанням об'єкта операційної оренди.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 розділу «Визнання витрат» ПСБО16)

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пункт 7 розділу «Визнання витрат» ПСБО 16).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти, бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга статті 6 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тому з питання правильності визначення дати оформлення акта наданих послуг (у тому числі в електронній формі), який засвідчує факт здійснення господарської операції та щодо відображення в бухгалтерському обліку витрат рекомендуємо звернутися до Міністерства фінансів України.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 розділу ІІ Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуваться виключно платником податків, якому надано таку консультацію.