Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.01.2020 р. № 179/6/99-00-04-06-03-06/ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення ... щодо практичного застосування норм законодавства з питання нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі — АТО), та осіб, які проживають у зоні проведення АТО, визначено Законом України від 02 вересня 2014 року №1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі -— Закон №1669).

Згідно із статтею 1 Закону №1669 територія проведення АТО — територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася АТО, яка розпочата відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Згідно із ст.4 Закону №1669 платники податків, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення АТО, можуть змінити основне місце обліку шляхом державної реєстрації зміни місцезнаходження/місця проживання:

—  зокрема передбачено, що проведення реєстраційних дій щодо зміни місцезнаходження юридичних осіб та місця проживання фізичних осіб - підприємців, місцезнаходженням/місцем проживання яких є територія проведення АТО, здійснюється державними реєстраторами  реєстраційних служб територіальних органів Міністерства юстиції України в областях та місті Києві.

Стаття 46 Господарського кодексу України від 16.01.2003 N 436-ІV визначає для підприємців право найму працівників і соціальні гарантії щодо використання їх праці.

Трудові відносини громадян регулюються, зокрема Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 (далі — КЗпП), Законом України від 24.03.95 №108/95-ВР " Про оплату праці" (далі — Закон № 108) та іншими нормативними актами з цих питань.

Згідно зі ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується: виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 253 КЗпП особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від ферми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Підстави прийняття трудового договору визначені ст.36 КЗпП.

Статтею 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Держпраці відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, є центральним органом виконавчі влади, який реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Отже, з питання законності трудових відносин з працівниками підрозділу Товариства на території проведення АТО, праця яких не використовується, зарплата не нараховується, слід звернутися до Держпраці.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі — Закон № 2464).

Згідно з п. З частини першої ст. 1 Закону № 2464 застрахованою особою є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Відповідно до абзацу першого пункту першого частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Частиною другою статті 6 Закону №2464 визначено права та обов'язки платника єдиного внеску, зокрема подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 4 статті 6 Закону №2464).

Згідно із пунктом 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464 платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону №2464, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону №1669, де проводилася АТО, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статі 6 Закону №2464, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення АТО.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом №2464 за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Враховуючи зазначене, Закон №2464 не скасовує обов'язків для платника єдиного внеску, а надає можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки своєчасно) та в повному обсязі.

Отже, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов’язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов’язків платника єдиного внеску (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена  в постанові від 06.11.2018 по справі № 812/292/18).

Згідно з статтею 10 Закону №1669 протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Статтею 7 Закону №2464 визначено базу нарахування єдиного внеску. Так, базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону №108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст.7 Закону №2464).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення), або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону №2464).

Згідно з частиною п'ятою ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для роботодавців встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону №2464 бази нарахування єдиного внеску.

Отже, базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати на умовах трудового договору (контракту) та сума винагороди за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пункту 63.5 статті 63 Кодексу всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі — Державний реєстр).

Відповідно до частини другої статті 20 Закону №2464 персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості додаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами  організаціями

Пунктом 3 "Положення про Пенсійний фонд України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, визначено, що одним з основних завдань Пенсійного фонду України є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Спільним листом Мінестерства доходів і зборів України та Пенсійного фонду України від 27.12.2013 № 21052/5/99-99-17-03-01-16, № 36398/05.10 "Про надання роз'яснень щодо єдиного внеску,  який на сьогодні є чинним, повідомлено, що консультації з питань ведення Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, включаючи питання заповнення таблиць 5-9 додатка 4, всіх таблиць додатка 5, додатка 6 та додатка 7 звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування", за зареєстрованим наказом Міністерства доходів і зборів України 09.04.2013 за № 454 "Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообоз’язкове державне соціальне страхування", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.09.2013 №1628/24160, (на теперішній час наказ Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 "Про затвердження Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 р. за № 460/26905), надають органи Пенсійного фонду України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.