X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 22.01.2020 р. № 240/В/99-00-04-06-03-09/ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула Ваше звернення від… щодо практичного застосування норм законодавства з питання нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі — єдиний внесок) та в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається згідно з фактичними обставинами, викладеними в запиті.

Згідно з пунктом 51 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску визначено членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Базою нарахування єдиного внеску для членів фермерського господарства є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464).

Зазначені платники зобов’язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини восьмої статті 9 Закону № 2464).

Водночас, Законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України, є Закон України від 19 червня  2003 року № 973 «Про фермерське господарство» (далі — Закон № 973).

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації, зокрема, як юридична особа. Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, діє на основі Статуту.

У  Статуті зазначається найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України (частина четверта статті 1 Закону № 973).

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа (частина перша статті 4 Закону № 973).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім’ї інші члени сім’ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (частина друга статті 3 Закону № 973).

Відповідно до частини 1 та « Закону № 973 трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), — законодавством України про працю.

З огляду на викладене, засновники фермерського господарства, які є родичами або членами сім’ї, але при цьому відповідно до Статуту не є членами фермерського господарства, не є платниками єдиного внеску у розумінні пункту 51  частини  першої статті 4 Закону № 2464, відповідно у таких осіб відсутній обов’язок щодо постановки на облік в контролюючому органі, як членів фермерських господарства.

Отже, якщо головою фермерського господарства є його засновник, при цьому він не є членом такого господарства, та в Статуті відсутній запис щодо його членства у цьому господарстві, у нього відсутній обов’язок щодо постановки на облік в контролюючому органі, як члена фермерського господарства.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодесу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.