Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У ЗАКАРПАТСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.01.2020 р. № 372/З/07-16-33-02-12/ІПК

Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області на виконання вимог ст. 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі — ПКУ), розглянуло Ваш запит на отримання індивідуальної податкової консультації з питань формування витрат фізичними особами — підприємцями на загальній системі оподаткування, пов'язаних з експлуатацією та утриманням сідельних тягачів та напівпричепів, та, в межах компетенції, повідомляє таке.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-ІV (зі змінами) (далі — ГКУ) господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГКУ).

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб — підприємців визначено ст. 177 ПКУ.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУ об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю фізичної особи — підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою — підприємцем, встановлено п. 177.4 ст. 177 ПКУ.

До зазначених витрат, зокрема, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат (пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 ПКУ);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в пп. 177.4.1—177.4.3 п. 177.4 ст. 177 Кодексу, до яких належать витрати на відрядження найманих працівників, на послуги звязку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПКУ).

Враховуючи викладене вище, ізична особа — підприємець на загальній системі оподаткування має право віднести до складу витрат витрати, безпосередньо пов'язані з отриманим доходом, зокрема, витрати на оплату доріг (автобанів) та стоянок при наданні послуг вантажним автомобільним транспортом, який використовується у господарській діяльності такої фізичної особи — підприємця, за умови їх документального підтвердження.

Разом з цим, пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПКУ встановлено, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених ст. 177 ПКУ.

До основних засобів подвійного призначення, що не підлягають амортизації, належать земельні ділянки, об’єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі (пп. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПКУ).

Поняття термінів, пов'язаних з автомобільним транспортом, визначено Законом України від 05 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» зі змінами (далі — Закон № 2344).

Відповідно до ст. 1 закону № 2344 автомобіль — колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Автомобільний транспортний засіб — колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.
При цьому автомобіль вантажний — автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Автомобіль легковий — автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев'ять з місцем водія включно.

Транспортний засіб спеціалізованого призначення — транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (таксі, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Напівпричіп — причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. Напівпричіп за своєю конструкцією та обладнання призначений для перевезення вантажу.

Згідно з розділом І «Загальні положення» Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.07.2017 № 550 «Про затвердження Правил експлуатації колісних транспортних засобів» утримання транспортного засобу — це забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов'язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу такого швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства.

Отже, вантажні автомобілі, у т.ч. сідельні тягачі та напівпричепи, які призначені для перевезення вантажів, відносяться до основних засобів подвійного призначення, що не підлягають амортизації.

При цьому, фізична особа — підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, витрати на утримання вантажних автомобілів, зокрема, витрати на технічне обслуговування, ремонт, придбання запчастин, тощо.

Що стосується віднесення до складу витрат фізичної особи — підприємця витрат, пов'язаних з обов’язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності, повідомляємо таке.

Відносини у сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-ІV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» із змінами та доповненнями (далі — Закон № 1961).

Статтею 10 Закону № 1961 визначено, що є два види договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що діє виключно на території України, та договір міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який діє на території країн, зазначених у таких договорах.

Договори міжнародного страхування, які діють на території країн — членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом «Зелена картка», що визнається і діє в цих країнах,

Відповідно до ст.16 Закону № 1961 встановлено, що у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн — членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» власник такого транспортного засобу зобов’язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка».

Виїзд з України до країн — членів міжнародної системи автострахування «Зелена картка» транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком — повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка», забороняється.

Разом з цим експлуатація транспортного засобу без поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, заборонена ст. 21 Закону № 1961 та пп. «г» п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами).

Враховуючи викладене, договори страхування цивільно-правової відповідальності є обов’язковим видом страхування власників наземних транспортних засобів і прямо пов'язані з наданням транспортних послуг, а отже, витрати на їх придбання фізична особа — підприємець може віднести до складу витрат відповідно до пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 ПКУ.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.