Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 04.02.2020 р. № 458/ІПК/26-15-04-04-11

Головне управління ДПС у м. Києві розглянуло лист щодо визнання простроченої заборгованості безнадійною та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами і доповненнями) (далі — ПКУ), в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Відповідно до пп. «є» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ безнадійна заборгованість — заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме:

— прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі — Закон № 1404).

Пунктами 2 та 6 частини першої ст. З Закону № 1404 встановлено, що відповідно до Закону № 1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:

— ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

— постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2, п. З та п. 6 частини першої ст. 37 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

— у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

— стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

— у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина четверта ст. 37 Закону № 1404).

Відповідно до частини п’ятої ст. 37 Закону № 1404 повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст. 37 Закону № 1404, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 Закону № 1404.

Таким чином, у разі відсутності майна у боржника - фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості, визнання такої заборгованості безнадійною згідно з пп. «є» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника — відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 1404.

У разі, якщо постановою про повернення виконавчого документа встановлено термін повторного пред'явлення для виконання виконавчого документа, тобто виконавче провадження по справі не закрито, дії щодо примусового стягнення майна боржника тривають, то відсутні підстави для визнання такого боргу безнадійним згідно з пп. «є» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Згідно з нормами чинного законодавства платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати сутність і відповідність здійснюваних ними операцій тим, які перераховані ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 ПКУ).