Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.02.2020 р. № 483/6/99-00-17-03-02-06/ІПК

Державна податкова служба України, відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула лист Товариства про надання податкової консультації з питань практичного застосування норм чинного законодавства і повідомляє таке.

У зверненні Товариство зазначило, що є платником єдиного податку четвертої групи з 01.01.2004 року. Відповідно до статуту основним та фактичним видом діяльності Товариства є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур, згідно договорів оренди землі з орендодавцями, які надані в строкове платне користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Для ведення господарської діяльності у власності Товариства є ємності для зберігання паливно-мастильних матеріалів (модуль паливний для зберігання ДП одностінний 60 кубічних метрів — 1 шт. та для безнзину одностінний 3 кубічних метри — 1 шт., транспортні засоби автомобілі грузові, фургон, легкові, навантажувач самохідний — 1 шт., сільськогосподарські машини (комбайни — 2 шт., трактори колісні — 8 шт.) тощо.

Товариство здійснює внутрішні автотранспортні перевезення при посіві та збиранні урожаю сільськогосподарських культур, а також використовує для власних потреб вищевказані ємності, де зберігається пальне, але не здійснює торгівлю пальним.

Окрім цього Товариство взяло в оренду транспортні засоби, які використовуються при перевезенні сільськогосподарських культур при посіві та збиранні урожаю.

З огляду на вищевикладене, Товариство запитує:

1. Якщо Товариство здійснює внутрішні автотранспортні перевезення, тобто не є продавцем пального, чи виникає необхідність реєстрації пересувного баку, який є невід'ємною частиною автомобіля?

2. Чи подавати звітність за формою № 20-ОПП на всі основні засоби, які раніше жодного разу не подавалась, чи тільки на основні засоби, які задіяні у виробництві сільськогосподарських культур?

3. Чи виникає у Товариства обов'язок отримання ліцензії на зберігання пального у своїх ємностях, якщо об'єми палива протягом календарного року не перевищують 10 тис. кубічних метрів?

4. Чи є зберіганням пального, яке залишається у паливному баці транспортних засобів/технічному обладнанні/пристроях на кінець робочого дня, яке використовується на наступний день Товариством та незалежно від того чи це середина місяця чи кінець місяця?

5. Чи оснащуються вищевказані ємності та транспортні засоби, які здійснюють внутрішні автотранспортні перевезення при посіві та збиранні урожаю сільськогосподарських культур витратомірами-лічильниками та рівномірами-лічильниками?

6. Чи виникає у Товариства обов'язок подавати заявку на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами?

7. В які терміни і як часто подається форма № 20-ОПП та заявка на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами (для власних потреб, з поля на склад і зі складу на поле)?

8. Заявка на переміщення пального повинна складатися на місяць наперед і на кожне поле окремо чи не обов'язково?

9. Якщо у Довіднику типів об’єктів оподаткування відсутній той чи інший об'єкт, яким чином цей об’єкт вказується у формі № 20-ОПП «Відомості про об'єкти оподаткування платника податків»?

10. Чи виникає у Товариства обов'язок подавати декларацію акцизного податку, якщо так, то з якими додатками?

 

До питань 1, 3, 4 та 5.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі — Закон № 481) місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального — це діяльність із зберігання пального (власного або триманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензій на право зберігання пального встановлено ст. 15 Закону № 481, зокрема, передбачено, що зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

— суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

— суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб’єкти господарювання мають право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Тобто, у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, такому суб’єкту господарювання необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії відповідних документів не подають, а у заяві на отримання ліцензія на право зберігання пального зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина 43 ст. 15 Закону № 481).

Відповідно до п. 230.1 ст. 230 Кодексу акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування навантаження-розвантаження, зберігання пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі.

Відповідно до підпункту 14.1.6 Кодексу акцизний склад — це, зокрема, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу,навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання — платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб’єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу.
Враховуючи викладене вище та той факт, що Товариство — платник єдиного податку четвертої групи та отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (відповідна інформація зазначена Товариством в листі), місця зберігання пального Товариства не підпадають під визначення акцизний склад та Товариство не вважається розпорядником акцизного складу в розумінні Кодексу.

Отже, вказані паливні ємності Товариства не повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Відповідно до абзацу четвертого п. 230.1.5 ст. 230 Кодексу, транспортні засоби, що використовуються для переміщення на митній території України пального або спирту етилового, не облаштовується витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Разом з цим, згідно із підпунктом 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу до власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовник за договорами підряду не здійснює реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

— призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення. На землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

— належать іншим особам;

— виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті «б» цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

До питань 2, 7 та 9.

Відповідно до п. 63.3 ст. 63 Кодексу, з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об'єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом Кодексу.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Якщо в повідомленні за ф. № 20-ОПП зазначено тип об'єкта оподаткування, який відсутній та не має ідентичного (схожого по суті) типу у рекомендованому довіднику об’єктів оподаткування, у довіднику вибирається тип об'єкта оподаткування: «інший об’єкт».

До питань 6 та 8.

Згідно пп. 230.1.5 п. 230.1 ст. 230 Кодексу, транспортні засоби, що набули статусу акцизних складів пересувних, а також транспортні засоби, що використовуються суб'єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки, повинні обліковуватися в Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий, створення та ведення якого забезпечується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування те реалізує державну фінансову політику.

Перелік транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Включення/виключення транспортних засобів до/з Переліку транспортних засобів, що переміщують пальне або спирт етиловий, здійснюється, зокрема, на підставі заявок на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними (далі — Заявки), із зазначенням періоду переміщення такого пального або спирту етилового.

Такі Заявки подаються суб’єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизних складів, до переміщення митною територією України у транспортних засобах, які не є акцизними складами пересувними, власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки. Форма Заявки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Такі Заявки у формі електронних документів надсилаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Забороняється переміщення пального або спирту етилового, зокрема, транспортними засобами, що не зазначені у Заявках, які надіслані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Форма Заявки та Порядок її заповнення (далі — Порядок) затверджені наказом Міністерства фінансів України від 08.05.2019 № 188.

Пунктом 3 Порядку визначено, що Заявку складають та надсилають до контролюючого орану в електронній формі з урахуванням вимог законодавства з питань документування управлінської діяльності.

Складати Заявку на переміщення пального в термін «місяць наперед» і на кожне поле окремо не вимагається даним Порядком.

До питання 10.

Відповідно до ст. 212 Кодексу визначено перелік платників акцизного податку, зокрема, ними є:

— особа, постійне представництво, які виробляють підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини (пп. 212.1.1 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

— особа — суб’єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України (пп. 212.1.2 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

— особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), яка реалізує пальне або спирт етиловий (пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Кодексу);

— особа — суб’єкт господарювання, постійне представництво, які використовують товари (продукцію), коди яких згідно з УКТ ЗЕД не зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу (крім газу природного у газоподібному стані за кодом 2711 2100 00 згідно з УКТ ЗЕД), як пальне для заправлення транспортних засобів, обладнання або пристроїв з двигунами внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення, з двигунами внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням, з двигунами внутрішнього згоряння з кривошипно-шатунним механізмом (пп. 212.1.16 п. 212.1 ст. 212 Кодексу).

Отже, якщо Товариство не відповідає ознакам платника акцизного податку визначених ст. 212 Кодексу, то відповідно не повинно подавати декларацію акцизного податку.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.