Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.02.2020 р. № 545/6/99-00-17-01-02-06/ІПК

Державна податкова служба України розглянула відповідно до ст. 52 Податкового кодексу України (далі  — Кодекс) звернення ...(далі  — Товариство) про надання індивідуальної податкової консультації щодо роз’яснення податкового та іншого законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Основний вид діяльності Товариства — виготовлення комплектуючих до акумуляторних батарей (22.22).

Товариство використовує пальне виключно для власних потреб власного споживання, заправляє власні транспортні засоби, які є на балансі Товариства.

У Товариства відсутній акцизний склад, місткість розташованих ємностей не перевищує 200 куб. метрів. Протягом календарного року Товариство отримує пальне в обсягах, що не перевищує 1000 куб. метрів.

Товариство цікавлять питання щодо обов’язку та порядку отримання ліцензії на право зберігання пального, необхідності подання декларації про зберігання пального та необхідності облаштування витратомірами-лічильниками паливо-заправні колонки Товариства.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі — Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону зберігання пального —  це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Місцем зберігання пального є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (частина шістнадцята ст. 15 Закону).

Суб’єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгіїлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.

Згідно з частиною дев’ятнадцятою ст. 15 Закону ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

—  підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

—  підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
—  суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Інших виключень щодо отримання суб’єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону не містять.

Разом з тим, Законом України від 18 грудня 2019 року № 391-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку» внесено зміни, серед іншого, до Закону України від 19 грудня 1195 року № 481-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» якими встановлено, що суб’єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії документів передбачених ст. 15 цього Закону не подають.

Вичерпний перелік документів на отримання ліцензії на зберігання пального встановлений ст. 15 Закону.

Відповідно до ст. 15 Закону 481 ліцензія видається за заявою суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Річна плата за ліцензію на право зберігання пального становить 780 гривень.

Такі суб’єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Зазначені зміни набрали чинності з 29 грудня 2019 року.

Суб’єкти господарювання, які не підпадають під визначення платника акцизного податку згідно з пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Кодексу, але мають ліцензії на право зберігання пального, не зобов’язані подавати декларацію акцизного податку.

Відповідно до пп. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 Кодексу акцизний склад —  це:

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) —  власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пально в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб’єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживаніня і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Підпунктом 230.1.3 п. 230.1 ст. 230 Кодексу встановлено, що акцизні склади, на яких здійснюються виключно зберігання та реалізація пального, де отримується та реалізується виключно у споживчій тарі без зміни розфасовки, а також скрапленого газу природного, бензолу, метанолу, не обладнуються витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства.

У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.

Згідно із пп. 230.1.3 п. 230.1 ст. 230 Кодексу розпорядники акцизних складів, що використовують пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, зобов’язані на кожному акцизному складі формувати дані про обсяги обігу пального за звітний календарний місяць та фактичні залишки пального станом на перший та останній дні такого місяця у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° С.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.