Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.02.2020 р. № 691/ІПК/26-15-04-04-11

Головне управління ДПС у м. Києві розглянуло звернення про надання податкової консультації щодо оподаткування доходів нерезидента, отриманих від його постійного представництва та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755—VI, із змінами і доповненнями, (далі — Кодекс), в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу постійне представництво — постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема:

 місце управління;

філія;

офіс;

фабрика;

майстерня;

установка або споруда для розвідки природі тих ресурсів;

шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів;

склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.

Підпунктом 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу передбачено, що постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платниками податку на прибуток з числа нерезидентів.

Відповідно до п.п. 134.1.3 п. 134.1 ст. 134 Кодексу, об'єктом оподаткува ння податком на прибуток, зокрема, є дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з п.п. 141.4 ст. 141 Кодексу, з джерелом походженн я з України.

Підпунктом 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено, що суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку.

 При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 14 Кодексу.

Перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походжень я з України, визначено п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Зокрема, відповідно до абзацу «б» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу для цілей п. 141.4 ст. 141 Кодексу під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються дивіденди, які сплачуються резидентом.

Згідно з п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент або постіІне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та з а їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Конвенція між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, із змінами, внесеними Протоколом, ратифікованим Верховною Радою України 30.10.2019, який набрав чинності 05.12.2019 (далі - Конвенція).

Згідно з положеннями п. 1 ст. 10 Конвенції дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом однієї Договірної Держави, резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися в другій Державі.

Однак дивіденди, що сплачуються компанією, яка є резидентом Договірної Держави:

(a)   можуть також оподатковуватись у цій Державі та відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо бенефіціарний власник дивідендів є резидентом іншої Договірної Держави, то податок, що стягується таким чин ж, не повинен перевищувати:
 

(i) 5 відсотків від загальної суми дивідендів, якщо бенефіціарким власником дивідендів є компанія, яка безпосередньо або опосередковано володіє принаймні 20 відсотками капіталу компанії, яка сплачує дивіденди;
 

(ii) 15 відсотків від загальної суми дивідендів в усіх інших випадках;
 

(b) не зважаючи на положення підпункту а) звільняються зід оподаткування у цій Державі, якщо особою бенефіціарним власнигом дивідендів є пенсійна схема.

Цей пункт не стосується оподаткування прибутку компанії, з якого виплачуються дивіденди (п. 2 ст. 10 Конвенції).

Термін «дивіденди» визначений п. З ст. 10 Конвенції і при використанні в цій статті означає доход від акцій, чи інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, також як доход від інших корпоративних прав, який підпадає такому ж оподаткуванню, як доход від акцій відповідно до податкового законодавства Держави, резидентом якої є компанія, що робить розподіл прибутку, а також включає будь-які інші доходи (інші, ніж проценти, звільнені від оподаткування згідно з положеннями ст. 11 цієї Конвенції), які за законодавством Договірної Держави, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, оподатковуються податком як дивіденди або розподіл прибутку компанії.

Положення пунктів 1 і 2 ст. 10 Конвенції не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на дивіденди, яка є резидентом Договірної Держави, здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі, резидентом якої є компанія, що сплачує дивіденди, через розташовані в ній постійні представництва, або здійснює в цій другій Договірній Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і холдінг, стосовно якого сплачуються дивіденди, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази.

 В такому випадку, в залежності зід обставин, застосовуються положення ст. 7 або ст. 14 Конвенції (п. 4 ст. 10 Конвенції).

Відповідно до п. 1 ст. 7 Конвенції прибуток підприємства Договір тої Держави оподатковується податком тільки у цій Договірній Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво.

Якщо підприємство здійснює комерційну діяльність як вказано вище, то його прибуток може оподатковуватися в другій Договірній Державі, але тільки в тій частині, яка відноситься до цього постійного представництва.

Зазначимо, що ст. 7 Конвенції, крім загальних (п. 1), містить положення (пп. 2 - 7), якими встановлено особливості визначення об'єкту оподаткування доходів (прибутку), отриманих постійним представництвом резидента однієї Договірної Держави від діяльності в другій Договірній Державі.

 Так, зокрема, відповідно до п. 2 ст. 7 Конвенції, якщо підприємство Договірної Держави здійснює комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до цього постійного представництва відноситься прибуток (доход), який воно могло б одержати, якби воно було окремим та самостійним підприємством, зайнятім такою ж або аналогічною діяльністю в таких самих або аналогічних умовах і діючим в повній незалежності стосовно підприємства, постійнім представництвом якого воно є.

Статтею 103 Кодексу встановлено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Враховуючи вищевикладене, при виплаті постійним представництвом нерезидента доходу (прибутку) на користь такого нерезидента податок, визначений відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, не стягується у разі, якщо такий дохід (прибуток), який виплачує представництво нерезиденту, був оподаткований податком на прибуток при визначенні доходу (прибутку ) з джерелом походження з України від провадження нерезидентом господарської діяльності через своє постійне представництво в Україні відповідно цо п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу та ст. 7 Конвенції.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).