Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 02.03.2020 р. № 862/Б/99-00-04-06-03-09/ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі — Кодекс), розглянула звернення щодо необхідності подання податкової декларації про майновий стан і доходи і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у листі.

Відповідно до ст. 15 Кодексу платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом ІV Кодексу, згідно з пп. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа — резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження з України, так і іноземні доходи, фізична особа — нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування фізичної особи — резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу), а також іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пп. 163.1.3 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

Згідно з пп. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу об’єктом оподаткування фізичної особи — нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тобто не оподатковується, визначено ст. 165 Кодексу.

Відповідно до положень п. 3.2 ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 1 Угоди між Урядом України і Урядом Італійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал (далі — Угода), яка ратифікована 17.03.1999 і є чинною з 25.02.2003 застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав.

Статтею 4 Угоди встановлено критерії щодо визначення резиденції (податкового статусу) осіб, на яких поширюються положення Угоди, зокрема фізичних осіб.

Для цілей цієї Конвенції термін «резидент однієї Договірної Держави» означає особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі постійного місця проживання, постійного місцеперебування, місця управління, місця реєстрації або будь-якого іншого аналогічного критерію. Але цей термін не включає жодну особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі лише стосовно доходів із джерел у цій Державі, або стосовно капіталу, що знаходиться в ній.

У разі, коли відповідно до положень пункту І цієї статті фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її статус визначається таким чином:

а) вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Договірних Державах, вона вважаться резидентом тієї Договірної Держави, в якій вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Договірна Держава, в якій особа має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Договірних Держав, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

с) якщо вона звичайно проживає в обох Договірних Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Договірної Держави, громадянином якої вона є;

d) якщо вона є громадянином обох Договірних Держав або якщо вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.

Таким чином, згідно з положеннями п. 1 ст. 4 Угоди резиденція фізичної особи в Україні визначається згідно з положеннями чинного законодавства (тобто відповідно до правил, встановлених пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), в Італії — згідно з положеннями чинного законодавства цієї країни.

У разі якщо фізична особа має постійну резиденцію (є податковим резидентом і України, і Італії), то, з метою застосування відповідних положень Угоди, податковий статус (резиденція) такої особи визначається відповідно до правил, встановлених п. 2 ст. 4 Угоди.

Звертаємо увагу, що у запиті заявника не вказано, чи має він місце постійного проживання (постійне житло) в Україні.

Водночас, ключовим критерієм для встановлення податкової резиденції фізичних осіб як в Угоді (пп. «а» п. 2 ст. 4 Угоди), так і в Кодексі (пп. «в» пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу), визначено місце постійного проживання (постійне житло), наступним після якого є критерій «центр життєвих інтересів».

Враховуючи викладене, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства в частині оподаткування доходів фізичних осіб резидентів/нерезидентів необхідно визначити, резидентом якої країни є вказана особа.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.