Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.03.2020 р. № 920/6/99-00-07-02-02-06/ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо застосування положень пп. 140.5.6 та 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) з ціллю оподаткування винагороди за право користування об’єктами інтелектуальної власності за ліцензійним договором (виключною ліцензією) та, керуючись ст. 52 Кодексу, у межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у запиті, товариство здійснює грошові виплати засновнику-нерезиденту за використання в своїй діяльності торгової марки вказаного засновника, які не підпадають під визначення контрольованих згідно з вимогами ст. 39 Кодексу, а витрати за ними підтверджуються за цінами «витягнутої руки».

Крім того, нерезидент є бенефенціарним отримувачем таких виплат.

Визначення роялті наведено у п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого роялті вважається будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, зокрема за будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги).

Відповідно до п.п. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті (крім операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 Кодексу) на користь нерезидента (у тому числі нерезидента, зареєстрованого у державах (на територіях), зазначених у п.п. 39.2.1.2 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 цього Кодексу), що перевищує суму доходів від роялті, збільшену на 4 відсотки чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними фінансової звітності за рік, що передує звітному (крім суб’єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері телебачення і радіомовлення відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), а для банків - в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному.

Вимоги п.п. 140.5.6 п. 140.5 ст. 140 Кодексу не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки», відповідно до процедури, встановленої ст. 39 Кодексу, але без подання звіту.

Контрольованими операціями, відповідно до п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків, а саме:

а)    господарські операції, що здійснюються з пов’язаними особами -нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених п.п. 39.2.1.5 цього підпункту;
 

б)    зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів-нерезидентів;
 

в)    господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до п.п. 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав;
 

г)    господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України.
 

ґ) господарські операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.

При цьому, п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу встановлено, що господарські операції, передбачені пп. 39.2.1.1 (крім операцій, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні) і 39.2.1.5 цього підпункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови:

річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 150 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік;

обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Таким чином, якщо операція з виплати роялті нерезиденту не підпадає під визначення контрольованої та сума таких витрат підтверджується за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки», то фінансовий результат платника податку не збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті, що перевищує суму доходу, отриману у вигляді роялті, збільшену на 4% чистого доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) за рік, що передує звітному.

При цьому, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь, зокрема, нерезидента щодо об’єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між контролюючим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об’єкт інтелектуальної власності, такі контролюючі органи зобов’язані звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, для отримання відповідного висновку (частина 3 п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу).

Вказана норма застосовується у разі якщо перша реєстрація торгової марки була проведена на українську компанію. Кодексом не передбачений перелік документів, який може підтвердити першу реєстрацію торгової марки.

Організація ведення державних реєстрів об’єктів права інтелектуальної власності, забезпечення видання офіційних бюлетенів з питань інтелектуальної власності належать до основних завдань Департаменту розвитку сфери інтелектуальної власності, який є самостійним структурним підрозділом апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (п.п. 2.1 ст. 2 та 1.1 ст. 1 Положення про департамент розвитку сфери інтелектуальної власності, затверджений наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 28.12.2019 № 842).

Таким чином, питання переліку документів, які підтверджують першу реєстрацію торгової марки входять до компетенції Департаменту розвитку сфери інтелектуальної власності.

Крім того, частиною 4 п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу встановлено, що фінансовий результат збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті в повному обсязі, якщо роялті нараховано на користь нерезидента, який не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є.

Виходячи з викладеного вище, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на всю суму витрат у вигляді роялті на користь нерезидента щодо об’єкту, права інтелектуальної власності якого виникли вперше у будь якого резидента України, та у разі якщо у країні-резиденції нерезидента роялті не оподатковується.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.