Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.03.2020 р. № 1191/ІПК/26-15-04-04-11

Головне    управління ДПС у м. Києві розглянуло звернення  щодо визнання заборгованості безнадійною та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами і доповненнями) (далі -ПКУ), в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резерву (забезпечень), у тому числі резерву сумнівних бор їв, визначено нормами ст. 139 ПКУ.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів (п.п. 139.2.1 п. 139.1 ст. 139 ПКУ).

Також фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, визначеним п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ (пп. 139.2.2 п. 139.1 ст. 139 ПКУ).

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень ПКУ визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Зокрема, відповідно до п.п. «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ під безнадійною заборгованістю розуміється заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Визначення поняття позовної давності, її тривалість та правша визначення термінів встановлено Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-ІV (із змінами і доповненнями) (далі - ЦКУ).

Статтею 257 ЦКУ встановлено загальник термін позовної давності тривалістю у три роки.

Разом з цим, відповідно до ст. 264 ЦКУ перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Підпунктом «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ не встановлюється будь-яких додаткових умов для визнання заборгованості за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, безнадійною та у разі, якщо заборгованість відповідає ознаці, визначеній п.п. «а» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, платники податку не повинні здійснювати перевірку відповідності такої заборгованості іншим ознакам, передбаченим п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.

Відповідно до п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ безнадійна заборгованість - прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 1404).

Пунктами 2 та 6 частини першої ст. З Закону № 1404 встановлено, що відповідно до Закону № 1404 підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:

ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2, п. З та п. 6 частини першої ст. 37 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувану в натурі;

Про повернення стягувану виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина четверта ст. 37 Закону № 1404).

Відповідно до частини п’ятої ст. 37 Закону № 1404 поверненая виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених ст. 37 Закону № 1404, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 Закону № 1404.

Таким чином, у разі відсутності майна у боржника - фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості, визнання такої заборгованості безнадійною згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника - відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця
про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 1404.

У разі, якщо постановою про повернення виконавчого документа встановлено термін повторного пред’явлення для виконання виконавчого документа, тобто виконавче провадження по справі не закрито, дії щодо примусового стягнення майна боржника тривають, то відсутні підстави для визнання такого боргу безнадійним згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14ПКУ.

Відповідно до п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ безнадійна заборгованість - заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією.

Правові засади ліквідації банків визначено Законом України від 07.12.2000 № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» (із змінами і доповненнями) (далі - Закон № 2121).

Згідно з ст. 2 Закону № 2121 ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 77 Закону № 2121 встановлено, що процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Отже, заборгованість банку, який ліквідується, може вважатись для цілей застосування положень ПКУ безнадійною заборгованістю відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ лише після підтвердження ліквідації банку записом про державну реєстрацію його припинення у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, слід зазначити, що у разі відповідності заборгованості одній з ознак, наведених у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, така заборгованість визнаватиметься безнадійною.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.