Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.03.2020 р. № 1161/6/99-00-04-06-03-06/ІПК

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) розглянула звернення щодо окремих питань формування витрат фізичною особою - підприємцем та з урахуванням фактично викладених обставин, в межах компетенції, повідомляє наступне.

Відповідно до ст. 201 Кодексу законів про працю України для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

Відповідно до п. 7 сг. 1 Закону України від 01 липня 2014 року П№ 1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556) заклад вищої освіти - це окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Заклад вищої освіти діє на підставі власного статуту (п. 7 ст. 27 Закоту № 1556).

Стаття 18 Закону України від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту" (далі - Закон № 2145) розкриває зміст освіти дорослих, що є складовою освіти впродовж життя, спрямована на реалізацію права кожної повнолітньої особи на безперервне навчання з урахуванням її особистих потреб, пріоритетів суспільного розвитку та потреб економіки.

 Складниками освіти дорослих є, зокрема, післядипломна освіта, професійне навчання працівників та курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 12 січня 2012 року № 4312-VI «Про професійний розвиток працівників» (далі - Закон № 4312) професійне навчання працівників - це процес цілеспрямованого формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, що дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов'язки, освоювати нові види професійної діяльності, що включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб виробництва.

Статтею 6 Закону № 4312 передбачено, що організація професійного навчання працівників здійснюється роботодавцями з урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності відповідно до вимог законодавства.

Професійне навчання працівників здійснюється безпосередньо у роботодавця, та на договірній основі у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах або організаціях.

 При цьом у роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне професійне навчання працівників.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР «Цю професійну (професійно-технічну) освіту» (далі - Закон № 103) заклад професійної (професійно-технічної) освіти — це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.

При цьому перелік типів закладів професійної (професійно-технічної) освіти визначено ст. 18 Закону № 103.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу визначено виключний перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема:

сума, сплачена будь-якою юридичною або фізичною особою на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних навчальних закладів за здобуття освіти, за підготовку чи перепідготовку платника податку, але не вище трикратного розміру мінімальної заробітної плати,встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року за кожний повний або неповний місяць навчання, підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи (п.п. 165.1.21 п.165.1 ст. 165 Кодексу);

сума витрат роботодавця у зв'язку з підвищенням кваліфікації (перепідготовкою) платника податку згідно із законом (п.п.165.1.37 п.165.1 ст.165 Кодексу).

Підпунктом 1.7 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Водночас перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема дохід, отриманий таким платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни (п.п. «е» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Кодексу).

Також вказаний дохід є об'єктом оподаткування військовим збором (п.п.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються: у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

Отже, у разі дотримання вимог п.п. 165.1.21, 165.1.37 п.165.1 ст.165 Кодексу сума витрат роботодавця, понесених ним у зв'язку із здобуттям освіти, підготовки чи перепідготовки працівника не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого працівника та не оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором.

Порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі — Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Водночас частиною сьомою ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок (далі - Перелік), зокрема:

витрати на підготовку та перепідготовку кадрів (крім суми заробітної плати, що зберігається за основним місцем роботи працівників, за час їх навчання з відривом від виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів), зокрема витрати на оплату навчання працівників у вищих навчальних закладах та установах підвищення кваліфікації, професійної підготовки та перепідготовки кадрів;

витрати на платне навчання працівників і членів їх сімей, не пов'язане з виробничою необхідністю, згідно з договором між підприємством та навчальним закладом.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.