Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.07.2020 р. № 2915/ІПК/26-15-04-04-11

Головне управління ДПС у м. Києві розглянуло запит на отримання індивідуальної податкової консультації щодо визнання заборгованості безнадійною та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами і доповненнями) (далі — Кодекс), в межах своїх повноважень повідомляє наступне.

Як викладено у запиті, платник податку має намір визнати заборгованість безнадійною у зв’язку з тим, що дії з розшуку зареєстрованого за боржником майна виявилися безрезультатними.

Безнадійна заборгованість — заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме:

— прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості (пп. "є" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон України від 02 червня 2016 року N 1404-VIIІ "Про виконавче провадження" (далі — Закон № 1404-VIІІ).

Пунктами 2 та 6 частини першої ст. З Закону 1404-VIII встановлено, що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:

— ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;

— постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2, п. З, п. 6 та п. 7 частини першої ст. 37 Закону 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

— у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404-VIII заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

— стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;

— у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;

— боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (частина четверта ст. 37 Закону № 1404-VІІІ).

Відповідно до частини п'ятої ст. 37 № 1404-VІІІ повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст. 37 Закону № 1404-VІІІ, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 цього Закону.

Таким чином, у разі відсутності майна у боржника - фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості визнання такої заборгованості безнадійною згідно з пп. "є" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404-VІІІ заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника - відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 1404-VIII.

Тобто, у разі, якщо постановою про повернення виконавчого документа встановлено термін повторного з пред'явлення для виконання виконавчого документа, тобто виконавче провадження по справі не закрито, дії щодо примусового стягнення майна боржника тривають, то відсутні підстави для визнання такого боргу безнадійним згідно з пп. "є" 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.